Дана сторінка не містить наказів,
інструкцій, методичних рекомендацій, термінових оголошень. Тут
розташовані
матеріали, які, на наш погляд, не менше заслуговують на Вашу увагу. Адже
так приємно
спокійно поміркувати за філіжанкою смачної кави, дозволити собі трохи
філософії
щодо суті нашої з Вами діяльності.
Сподіваємося,
що представлені
статті,
факти, фрагменти будуть для Вас корисними і цікавими. Отже, поміркуємо
разом...
Останніми днями ЗМІ поширили інформацію про нібито скасування курсу «Історія України» відповідно до нових навчальних планів, які набувають чинності 1 вересня 2013 року з упровадженням Державного стандарту базової загальної середньої освіти, затвердженого Кабінетом міністрів України 23 листопада 2011 року. Робоча група зрозроблення навчальних програм з історії для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів звертає увагу на те, що вищезазначена інформація не відповідає дійсності. Після затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти відповідно до наказу МОНмолодьспорту України створено робочі групи, які мають розробити навчальні програми з усіх навчальних предметів, серед яких – історія України та всесвітня історія. Було, зокрема, випрацювано концепцію навчальних програм та розпочато роботу над змістом навчального матеріалу та державними вимогами до рівня загальноосвітньої підготовки учнів як до курсу «Історія України», так і до курсу «Всесвітня історія». Так, у 5 класі передбачено вивчення пропедевтичного курсу «Вступ до історії України». Програмові вимоги розроблюються відповідно до вікових особливостей учнів, вони націлені передусім на початкові знання, елементарні уявлення та найпростіші вміння. Кількість годин на опанування п’ятикласниками пропедевтичного курсу не скорочено: на його вивчення, як і в попередні роки (від 1998 р.), відводиться 1 год. на тиждень. На відміну від попередніх років п’ятикласникам запропоновано знайомитися з історією України за тематично-проблемним принципом: визначні події історії України, видатні історичні діячі України, визначні пам’ятки України. Такий підхід відповідає віковим особливостям учнів та дає змогу якнайповніше реалізувати передбачені Державним стандартом та іншими освітніми документами завдання курсу. Програма 6 класу, як і попередня, нині чинна (від 2005 року), передбачає вивчення інтегрованого курсу «Давня історія України та історія стародавнього світу». Проекти навчальних програм для 7—9 класів передбачають послідовне систематичне вивчення історії середньовічної України (7 клас), раннього нового часу історії України (8 клас), доби національного відродження України ХІХ – початку ХХ ст. (9 клас). Після підготовки проектів навчальних програм передбачено громадське обговорення з метою досягнення консенсусу в питаннях їх змістового наповнення та державних вимог до знань та умінь, яких мають набути учні після вивчення відповідних курсів «Історія України» та «Всесвітня історія». Крім того, варто зазначити, що вперше за всі роки незалежності на сайті Міністерства розміщені електронні адреси розробників програм. Кожен охочий може поставити запитання розробникам програм або надіслати їм свої пропозиції.
Список робочих груп з розроблення навчальних програм з історії та правознавства для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів
Пометун Олена Іванівна, завідуюча лабораторією Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук, професор, голова, pometun@hotmail.com Атамась Олена Василівна,вчитель історії ліцею «Наукова зміна» міста Києва, ania1994@ukr.net Власов ВіталійСергійович, науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук, вчитель гімназії «Тріумф», vvlasov@i.com.ua Гаврилюк Жанна Миколаївна, вчитель історії гімназії «Діалог» міста Києва, shannusia@i.ua
Євтушенко Раїса Іванівна, головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмолодьспорту, R_yevtushenko@mon.gov.ua
Комаров Юрій Станіславович, вчитель історії ліцею "Лідер” №171 м. Києва, komaroff@i.ua Костюк Ірина Альбертівна, методист Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, ir_kostyuk@ukr.net Ладиченко Тетяна В’ячеславівна, завідувачка кафедри методики навчання історії, суспільно-політичних дисциплін та гендерної рівності Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, кандидат історичних наук, професор, hromadosvita@meta.ua Малієнко Юлія Борисівна, науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук, вчитель гімназії «Троєщина», j-b-m@ukr.net Ставнюк Віктор Володимирович, завідуючий кафедрою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор, akvilon@bigmir.net Ткаченко Володимир Володимирович, головний науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, ... Читати далі »
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
№1/9-70 від 31 січня 2012 року
Керівникам обласних, міських, районних управлінь освіти
Про невідкладні завдання на найближчий час
Шановні колеги!
Розуміючі всі Ваші щоденні турботи, яких значно більше ніж суто освітянських, вважаю за необхідне окреслити надзвичайно важливі на даному етапі напрямки роботи. Їх три. Коротко викладу їх у трьох листах.
Лист перший
Протягом лютого делеговані учительством і наукою робочі групи мають підготувати нові навчальні програми для 5-9 класів, а наприкінці квітня їх розгляне колегія Міністерства. Чому так швидко? Час підганяє. За десять років світ невпізнанно змінився. Потрібно наздоганяти. Для широкого громадського обговорення ми відкрили дискусійний Internet-клуб, оприлюднили на сайті Міністерства контактні електронні адреси членів робочих груп. Все це для того, аби дати можливість висловити свої думки всім бажаючим. Першого березня проекти програм уже будуть на сайті Міністерства. Місяць піде на доопрацювання, і з початку квітня розпочнуться публічні захисти кожної з них. Форми різні. Наприклад, математики і інформатики проведуть вперше свої з’їзди. Учителі трудового навчання планують Всеукраїнські педагогічні збори. Головне – не у формах. Важливо розбудити в учительстві інтерес і бажання висловлюватись. Не тоді, коли уже все буде затверджено, а саме зараз. Ми повинні скористатись історичним шансом осучаснити українську школу. З незмінною повагою, Заступник Міністра Борис Жебровський
Лист МОНмолодьспорт №1/9-88 від 07.02.12 року
Про невідкладні завдання на найближчий час
Лист другий Скоро 1 вересня.
Воно буде особливим. І не лише тому, що припадає на суботу. Першокласники України розпочнуть навчання за новими програмами і підручниками. Змін чимало і, по суті, - це початок серйозних перетворень в українській освіті.
Вчора в Міністерстві відбулась зустріч з вчителями, яким випало набирати цьогорічні перші класи. Надихає їх творчий настрій. Власне, з цією зустрічі і розпочалась Всеукраїнська акція «Дай руку, першокласнику!».
Що необхідно?
1. Вже в лютому - березні необхідно провести педагогічні ради в школах, колегії управлінь освітою з питань організації навчання першокласників в умовах змін в початковій школі. 2. Організувати курси, семінари, практикуми для всіх вчителів, що набирають перші класи. 3. Провести бесіди з батьками першокласників. 4. Максимально залучити усіх-усіх до забезпечення сучасної матеріальної бази навчального середовища для наймолодших школярів. Наша головна турбота - здоров’я дітей. 5. Не приховувати проблеми до останнього дня. Краще зараз правдиво інформувати керівництво регіонів, місцеву владу про складнощі та реальний стан справ. 6. 28 серпня 2012 року відбудеться традиційна підсумкова колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Вперше вона буде присвячена лише початковій школі. Перед цим в середині серпня пройде Всеукраїнський рейд-огляд готовності початкової школи до роботи за новими програмами. Звичайно, до цьог... Читати далі »
Юридична служба Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки
23 січня 2012 року набрав чинності наказ
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20.12.2011 №
1473 «Про затвердження Змін до Типового положення про атестацію
педагогічних працівників».
Основні зміни в порядку атестації педагогічних працівників
• Позачергова атестація з метою підвищення кваліфікаційної категорії може проводитися не раніше як через два роки після присвоєння попередньої.
• Кількість членів атестаційної комісії не може бути меншою п’яти, а не семи осіб, як було раніше.
• Працівники, включені до списків осіб, які підлягають черговій атестації, мають право подавати до атестаційної комісії заяви про присвоєння більш високої кваліфікаційної категорії (тарифного розряду).
• Рішення про перенесення атестації може прийматися атестаційними комісіями не лише до 20 жовтня, а й в інші строки.
• За рішенням атестаційної комісії атестація може бути проведена за відсутності працівника, якщо він не з’явився на засідання атестаційної комісії з об’єктивних причин
(службове відрядження, територіальна віддаленість, тривала хвороба та
інші причини, що перешкоджають присутності на засіданні) і дав на це
письмову згоду, за винятком випадків атестації працівників, стосовно
яких порушено питання про невідповідність займаній посаді.
У разі неявки педагогічного працівника,
який атестується, на засідання атестаційної комісії без поважних причин
комісія після з’ясування причин неявки може провести атестацію за його відсутності.
• За працівниками, які перервали
роботу на педагогічній посаді (незалежно від тривалості перерви у
роботі), зберігаються присвоєні за результатами останньої атестації
кваліфікаційні категорії та педагогічні звання. Атестація таких працівників здійснюється не пізніше ніж через два роки після прийняття їх на роботу.
• При суміщенні працівниками педагогічних посад в одному навчальному закладі їх атестація здійснюється з кожної із займаних посад.
• Учителі та викладачі,
які мають педагогічне навантаження з кількох предметів, атестуються з
того предмета, який викладають за спеціальністю. У цьому випадку
присвоєна кваліфікаційна категорія поширюється на все педагогічне
навантаження. Необхідною умовою при цьому є підвищення кваліфікації з предметів інваріантної складової змісту загальної середньої освіти.
В. Громовий, незалежний консультант та експерт з освітньої політики, Заслужений учитель України
Державний стандарт спрямований на формування соціально адаптованої педагогічної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, яка відображає кінцеву мету загальної середньої освіти — громадянина України, підготовленого до життя в сучасному суспільстві, здатного навчатися упродовж життя, оперувати та управляти інформацією, приймати виважені рішення, ефективно взаємодіяти з людьми, усвідомлювати свою роль у державі та світі, адекватно реагувати на проблеми і виклики часу та нести відповідальність за власні вчинки, досягати творчої самореалізації, підтримувати на належному рівні своє здоров’я.
Із проекту Державного стандарту базової і середньої освіти
На мій погляд, у вступній частині перш за все слід було б зазначити, що методологічним принципом відбору змісту тієї чи іншої галузі має бути людиноцентризм. це забезпечить відповідну спрямованість навчання: «людина у суспільстві» (освітня галузь «суспільствознавство»), «людина у сфері виробництва» (освітня галузь «технології»), «людина у живій природі» (освітня галузь «природознавство») тощо. Також це дозволить уникнути у тексті вступної частини фраз, далеких від людиноцентризму, на кшталт такої от: «державний стандарт спрямований на формування соціально-педагогічної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, яка відображає кінцеву мету загальної середньої освіти — громадянина України, підготовленого до життя…». Позитивним моментом вступної частини є відхід від зацикленості на виключно компетентісному підході. поряд із ним названо ще два підходи: «державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів…». звісно, автори не пояснюють, чим завинили перед ними усі інші підходи й чому, наприклад, гуманістичний чи культурологічний підхід залишилися поза їхньою увагою. До того ж є явні ознаки того, що той же особистісно орієнтований підхід названий лише для проформи, зокрема читаємо положення, які прямо йому суперечать. - «Основна школа забезпечує базову загальну середню освіту що разом із початковою є фундаментом загальноосвітньої підготовки, формує в учнів готовність до вибору і реалізації шляхів подальшої освіти. Зміст освіти на цьому ступені — єдиний для усіх учнів». - «У старшій школі навчання є профільним. Обов’язковий для вивчення зміст освітніх галузей на цьому етапі реалізується завдяки окремим навчальним предметам...». Тож слід визначитись, чи ми говоритимемо про реальність індивідуального освітнього меню, індивідуальні освітні траєкторії чи в традиціях авторитарної педагогіки декларуватимемо обов’язковість єдиного для усіх учнів змісту освіти і безальтернативність профільного навчання. Для нас важливо зрозуміти, наскільки перспективним є компетентісний підхід зразка 70-80-х років минулого століття для розвитку української освіти нового тисячоліття. Важливо також мати на увазі, що компетентісний підхід слід розглядати лише як один із можливих (далеко не єдиний і не найсучасніший!!!) підходів на шляху до модернізації вітчизняної освіти на основі запозичення сучасних педагогічних ідей і концепцій. Мабуть, немає потреби нагадувати, що перехід до зорієнтованої на компетенції освіти (competence-based education — СВЕ) відбувся у США в 70-х роках минулого століття (американський науковець Н. Хомський застосував поняття «компетенція» ще у 1965 році). Та попри те що ми робимо це із запізненням на кілька десятиліть, позитивним є сам факт заперечення украй застарілої «знаннівської парадигми» освіти. Говорячи про компетентісний підхід, перш за все слід зазначити у «стандарті…»: підхід до чого? на мою думку, компетентнісний підхід — це перш за все підхід до: - визначення мети і завдань шкільної освіти; - формування змісту освіти; - вибору педагогічних технологій; - визначення форм організації освітнього процесу; - оцінювання результатів навчання. З огляду на констатацію того факту, що компетентісний підхід не є єдино можливим підґрунтям для реформування змісту шкільної освіти, варто згадати ще кілька найбільш відомих підходів. Перш за все слід зазначити, що провідною тенденцією у модернізації освіти нового тисячоліття є рух у напрямку до особистісно зорієнтованого підходу. практична реалізація цього підходу означає побудову такої моделі освітнього простору, яка б замість підлаштування дітей під певні стандарти відкривала їм можливості для руху за індивідуальними освітніми траєкторіями. Якщо упродовж віків у ядрі освіти перебував навчальний заклад, то в останні десятиліття ХХ століття виникла друга зона освіти, ядром якої стала індивідуальна освітня програма учня. тож тепер має відбутися перехід до двоядерної моделі освіти (за аналогією із сучасними комп’ютерами). причому нова освітня реальність індивідуальної освітньої програми тепер диктує свої умови першій: школа має забезпечувати індивідуальну педагогічну підтримку руху учнів за індивідуальними освітніми програмами. Діяльнісний підхід апелює до внутрішньої активності дитини, яка пробуджується не примушуванням, а особливим чином організованим змістом і методами навчання. суть діяльнісного підходу в тому, що спільна навчальна діяльність дитини і дорослого будується таким чином, щоб учні усвідомлювали особистісну значимість навчання. ... Читати далі »
Презентує 10 найбільш резонансних подій 2011 року, що схвилювали школу та громадськість
Уже кілька років поспіль стало модно наприкінці року оприлюднювати
всілякі рейтинги та топи. Голівуд представляє десятку своїх найкращих
фільмів, глянсові журнали приваблюють найвродливішими жінками планети, а
ділові – топ-десяткою найбагатших людей світу. А ось англійці цього
року склали Топ-10 найбільших серів з усіх серів. Зрозуміло, що крім
самих англійців у рейтинг ніхто не потрапив, а очолив його сер Уїнстон
Черчилль. Піддавшись впливу такої топоманії та промоніторивши
коментарі та відгуки на сайті Оsvita.ua (за кількістю і "якістю"
висловлювань), презентуємо свою десятку найбільш резонансних подій 2011
року, що спливає, які викликали бурхливу чи неоднозначну реакцію в
освітянській спільноті. Нагадаємо, що 2011 рік оголошено в Україні Роком освіти та інформаційного суспільства. Першу сходинку
рейтингу таких подій із величезним відривом посідає проведення
міністерських підсумкових контрольних робіт у всіх школах країни.
Наприкінці минулого навчального року з ініціативи міністерства були
надруковані збірники кількох десятків варіантів завдань з усіх предметів
для учнів 5‑9-х класів. Діти та їхні батьки доклали неабияких зусиль
задля того, щоби придбати оті самі збірники, бо їх промотивували в такий
спосіб: купіть збірник – буде вам щастя у вигляді високого бала за
підсумкову контрольну роботу. Потім, під впливом вселенського
батьківського галасу й обурення самих учителів, схаменувшись,
міністерство спростувало обов’язковість придбання збірників. Зі словами:
"Ви нас не так зрозуміли", керманичі міністерства навіть дозволили
школам самотужки складати тексти контрольних робіт, але, як кажуть,
"поїзд пішов", і весь наклад непотрібних міністерських збірників був
успішно реалізований. Така вдала міністерська піар-кампанія
призвела до того, що всі інші освітянські події просто знебарвлюються
під випромінюванням збірників контрольних робіт, але... На другому місці
опинився етичний кодекс українського вчителя. У представленому для
обговорення кодексі на двадцятьох сторінках детально прописувались
вимоги до обов’язкової моральності всіх українських учителів. Прочитавши
все це безглуздя, учителі рішуче висловили одностайну думку (подекуди у
форматі "не для друку"), бо навіть під час канонізації набожної людини
до лику святих на їх адресу висувається значно менше жорстких критеріїв,
у будь-якому разі вони більш зрозумілі та виправдані. Етичний
кодекс намагались обговорити та прийняти на освітянському з’їзді, але в
останню мить міністр освіти зняв його з порядку денного. У результаті
етичний кодекс українського вчителя відійшов у небуття, але, як кажуть,
"неприємний осад" залишився (у нашому випадку – на другому місці). Третю сходинку
посідає програма "Сто відсотків". Почалося з того, що міністерство
освіти і науки зобов’язало всіх учителів до кінця поточного року
подолати комп’ютерну неграмотність. Згідно з цією програмою, учителі
мусять так оволодіти інформаційно-комунікаційними технологіями, що
робота в банальному Word видаватиметься лише навичками розрахунків у
межах першого десятка. Учителям порадили записатись на курси, залучити
до такої роботи своїх знайомих, учнів, дітей, онуків. У міністерстві, як
завжди, достроково відзвітували про 100-відсоткове оволодіння вчителів
комп’ютером на найвищому рівні. Потім, як уже стало доброю
традицією, тим школам, які "не зовсім" упорались, дали строк чи то для
виправлення недоліків, чи то для окозамилювання, і на зимових канікулах
усім учителям таки бути "з комп’ютером на ти". Таким чином, остаточно
стовідсоткова програма має бути стовідсотково виконана в середині січня:
усі вчителі навчаться створювати медіа-презентації, працювати з
масивами інформації, користуватись телекомунікаційним... Читати далі »
Сегодня многие учителя вынуждены работать под тройным прессом:
повышенных нагрузок, все возрастающей активности контрольно-надзорных
органов, сменяющих друг друга требований... На что опереться учителю в
такой ситуации? Как справиться со стрессом, уберечься от эмоционального
выгорания?
Когда ценности «перевернуты»…
– Светлана
Васильевна, исследования говорят о том, что эмоциональному выгоранию
особенно подвержены изначально высокомотивированные учителя. Но ведь
только такие люди и должны работать в школе. Что же происходит с ними в
процессе работы? Почему одни из них выгорают, а другие сохраняют
душевные силы, хотя работают не меньше коллег?
– Экзистенциальные психологи объясняют синдром эмоционального
выгорания потерей чувства проживания хорошей жизни, когда человеку
перестает нравиться то, что с ним происходит, и то, что он делает. Если
в процессе работы во внутреннем мире человека начинают преобладать
отрицательные эмоции (более 50% – по собственному субъективному
самоощущению) и такое положение дел сохраняется достаточно длительное
время – человек выгорает. И здесь самый важный вопрос не в том, много
ты работаешь или мало, а в том, как то, что ты делаешь, соотносится с
тобой, с твоими внутренними устремлениями? Когда человек постоянно
занимается вещами, которые он не вполне принимает, – это в конечном
счете уводит его в пустоту.
Как правило, проблемы начинаются с того, что молодой
специалист устраивается на работу и обнаруживает, что реальность, мягко
говоря, расходится с его представлениями и ожиданиями от профессии.
Положим, человек поступил в педагогический вуз с высокими
устремлениями, которые в общем виде можно выразить так: «сделать для
детей как можно больше хорошего». Но попадает он, к примеру, в школу,
где успешным считается не тот, кто пытается выстраивать с детьми
партнерские отношения, а тот, кто жестко добивается дисциплины и
послушания. И кроме того, оказывается, что если ты хорошо относишься к
детям – они садятся тебе на голову, а у тех, кто кричит на учеников,
ребята ведут себя как шелковые. И что для директора школы удобны
исполнительные и не спорящие с ним педагоги…
У нас такие школы теперь, к сожалению, не редкость. Потому что
сегодня вся система управления образованием ориентирует школу не на
укрепление личности ученика, а на другие вещи: подготовку к ЕГЭ, ГИА,
составление всевозможных отчетов. И в этой ситуации выстраивание
доверительных отношений и сотрудничества с детьми оказалось избыточным,
лишним, поскольку требует дополнительных временных ресурсов, которых у
педагогов практически не осталось. Возникла абсурдная ситуация, когда
главное закрыто и подменено локальной, по сути, задачей – подготовкой к
ЕГЭ. Даже не задачей, а средством.
Альтернатива уходу
– Что делать учителю в
ситуации, когда реальность так очевидно расходится с ожиданиями?
– Первое, что надо сделать, – это задать себе вопрос: почему я
еще здесь? Может быть, мне лучше уйти в другую школу или вообще сменить
профессию? И если я не ухожу, значит, меня что-то удерживает? Что же
это? Отвечая на этот вопрос, полезно вспомнить, с чего все начиналось,
ради чего была выбрана учительская стезя…
– Допустим, человек пришел в
школу, потому что ему интересно с детьми и он хотел бы участвовать в их
судьбе, помочь им состояться в жизни. И предположим, у него есть
задатки к этому, но его порывы не находят понимания и поддержки у
администрации. Что тогда?
– Тогда у него есть несколько вариантов. Первый: терпеть все
ради какой-то неясной высокой цели, пытаться подстраиваться под
требования руководства. Но в этом случае разрыв между устремлениями и
реальностью будет увеличиваться, что неизбежно приведет к утрате
значимых смыслов. А отсюда прямая дорога к выгоранию, поскольку большую
часть времени чел... Читати далі »
Показывая свою
школу гостям, администрация обычно демонстрирует ее витрину (планы развития,
свидетельства высоких результатов успеваемости и внеклассной работы, виртуозные
открытые уроки лучших учителей…) – одним словом, самые яркие достижения. Но
опытные педагоги, отдавая должное всему тому, что дает «внешний эффект», не
могут не обращать внимания и на те мелочи (на интонации учителей, на содержание
информационных стендов и др.), из которых складывается повседневная школьная
жизнь. Мелочи невозможно утаить от опытного глаза, еще труднее имитировать.
Они невероятно
диагностичны. Например, то, как педагоги употребляют профессиональные термины,
какая реакция детей и учителей на появление гостей, дает пищу для размышлений о
принятых здесь педагогических ценностях. Наш сегодняшний автор, много лет
проработавший директором школы и немало поездивший по миру, размышляет о мелочах
школьной жизни.
Язык
– зеркало реальности…
Кто-то из
великих сказал, что истину невозможно понять, если смотришь прямо на нее. Она
открывается бегло, иногда неожиданно, когда ты улавливаешь ее краем глаза в
казалось бы банальных ситуациях. Во время своих профессиональных поездок за
рубеж я прежде всего обращал внимание на «мелочи». И их анализ давал
определенные основания для выводов о реальном (а не только декларируемом)
характере системы школьного образования вообще и отдельной школы в частности.
Если
оказывалось, что, например, в Швеции традиционная оценка «два» расшифровывается
как «еще не удовлетворительно», а двоечников здесь называют «детьми со скрытым
потенциалом», можно не сомневаться: гуманистическая философия образования
присуща подавляющему большинству шведских педагогов. Если в американской
начальной школе директор говорит нам, гостям: «Извините, идут дети!» – и мы (а
не они) останавливаемся, пропускаем, чтобы первыми пройти на урок физкультуры
могли дети, – то не остается сомнений в детоцентричном характере этого учебного
заведения. Если японское министерство образования ставит перед педагогами
задачу «усиливать у детей вкус к жизни», есть надежда на то, что в этой стране
происходит реальная гуманизация школы. И израильские педагоги осознают, что
прежде всего следует «строить школу для мира и любви». Излишне доказывать, что
фраза «помочь ученикам со скрытым потенциалом», которую используют наши
западные коллеги, звучит значительно гуманнее, чем типичные для нашей
постсоветской педагогики фразы о «помощи отстающим» или «работе с
неуспевающими», которые звучали еще на заре нашей пионерской юности.
…а
эмоции – ее отпечаток
Проводя
мастер-классы по сравнительной педагогике, постоянно возвращаюсь к мысли о том,
что зарубежные школы нужно не только увидеть, но и ощутить на себе их
атмосферу, почувствовать на эмоциональном уровне разницу между нашими
образовательными реалиями. Например, заметить, что любая американская
учительница, когда видит в своей школе «чужих» людей, как правило, искренне
улыбается. В нашей же у преподавателя в аналогичной ситуации чаще всего на лице
написана обеспокоенность, а то и страх: может, проверяющие пришли в школу?
Иногда ситуация с инновациями в нашей школе очень напоминает мне эту миниатюру Жванецкого. Ну, действительно, "смешно подходить к театру с точки зрения зрителя. На спектакли не ходят —
от скуки челюсть выскакивает. А то, что режиссер непрерывно ищет и
ставит, ставит и ищет? Театр первым отрапортовал о подготовке к зиме, ни
одного актера, не занятого в спектакле. При чем тут пустой зал?", "непрерывно улучшается и совершенствуется станочный парк, и научные
исследования удовлетворяют самым высоким требованиям, а включаешь — не
работает". И мы часто изучаем, и выступаем, и перестраиваем, и модернизируем, и внедряем, а включаешь - не работает, качество образования оставляет желать лучшего...
Прослушать
Паровоз для машиниста
Михаил Жванецкий
Здесь хорошо там, где нас нет. Здесь, где нас нет, творятся
героические дела и живут удивительные люди. Здесь, где нас нет, растут
невиданные урожаи и один за другого идет на смерть. Здесь, где нас нет,
женщины любят один раз и летчики неимоверны. Как удался фестиваль, где
нас не было. Как хороши рецепты блюд, которых мы не видели. Как точны
станки, на которых мы не работаем. Как много делают для нас разные
учреждения. А мы все не там. А мы в это время где-то не там находимся.
Или они где-то не там нас ищут?
И выступают люди и рассказывают, как они обновляют, перестраивают,
переносят, расширяют для удобства населения. Для удобства населению,
население, населением — где ж это население… ниям… нием?.. И дико
обидно, что все это где-то здесь. Вот же оно где-то совсем здесь. Ну вот
же прямо в одном городе с нами такое творится — ночи не спишь, все
вскакиваешь — где? Да вот же тут. Да вот тут, буквально.
Ведь модернизировали, подхватили, перестроились, внедрили новый
коэффициент, включаешь — не работает. И медленно понимаешь, что нельзя,
конечно, оценивать работу таких огромных коллективов по машинам, которые
они клепают.
Ну, собирают они автобус, ну это же неважно, что потом водитель на
морозе собирает его опять. Что при торможении на ноги падают вентиляторы
и рулевые колонки, что веником проведешь по двигателю, сметешь
карбюратор, фильтр, головку блока. И после всех улучшений она тупее
любого водителя, ибо он успевает реагировать на уличное движение, она
никак, хоть ты тресни. Конечно, лучше такую машину отдавать в мешке,
кому надо, тот соберет, потому что не в машине суть, а в интереснейших
делах. Гораздо важнее, что творится внутри предприятия, будь то театр,
автозавод или пароход.
Смешно подходить к театру с точки зрения зрителя. На спектакли не
ходят — от скуки челюсть выскакивает. А то, что режиссер непрерывно ищет
и ставит, ставит и ищет? Театр первым отрапортовал о подготовке к зиме,
ни одного актера, не занятого в спектакле. При чем тут пустой зал?
Тогда получается, что театр — для зрителя, поезд — для пассажира, а
завод — для покупателя?! Такой огромный завод — для покупателя? Нет! Это
для всеобщей занятости.
Пароход — для команды, паровоз — для машиниста, столовая — для
поваров, театр — для актеров, магазин — для продавцов, литература — для
писателей! Нет и не может быть выхода из этих предприятий — настолько
увлекательный процесс внутри. Смешно ждать снаружи чего-либо
интересного. Схватил у самого передового коллектива пылесос — он не
работает, потому что не он главный. При чем тут борщ, когда такие дела
на кухне?!
Дай бог слепцам глаза вернуть
и спины выпрямить горбатым.
Дай бог быть богом хоть чуть-чуть,
но быть нельзя чуть-чуть распятым.
Дай бог не вляпаться во власть
и не геройствовать подложно,
и быть богатым — но не красть,
конечно, если так возможно.
Дай бог быть тертым калачом,
не сожранным ничьею шайкой,
ни жертвой быть, ни палачом,
ни барином, ни попрошайкой.
Дай бог поменьше рваных ран,
когда идет большая драка.
Дай бог побольше разных стран,
не потеряв своей, однако.
Дай бог, чтобы твоя страна
тебя не пнула сапожищем.
Дай бог, чтобы твоя жена
тебя любила даже нищим.
Дай бог лжецам замкнуть уста,
глас божий слыша в детском крике.
Дай бог живым узреть Христа,
пусть не в мужском, так в женском лике.
Не крест — бескрестье мы несем,
а как сгибаемся убого.
Чтоб не извериться во всем,
Дай бог ну хоть немного Бога!
Дай бог всего, всего, всего
и сразу всем — чтоб не обидно...
Дай бог всего, но лишь того,
за что потом не станет стыдно.
Последнее время меня напрягают сериалы. Нет, не мыльные оперы, их я просто терпеть не могу и не смотрю. Я говорю о сериалах немного другого рода - так называемых, молодежных. Например, "Папины дочки". Вы замечали как в этих сериалах изображены учителя? Почему творческие люди так не любят школу и учителей? Может потому, что они не такие как все? Они не поддаются штампам. А школа - система, которая работает только со стандартами. Ну и если ты не поддаешься стандартизированию, то не вписываешся в школьную систему, а значит для учителя, мягко говоря, не совсем умный, неуспевающий, хулиган. недаром Марк Твен утверждал, что он никогда не позволял школе вмешиваться в свое образование. Предлагаю Вам посмотреть этот замечательный мультфильм и задать себе парочку вопросов...
Терешатова Екатерина Евгеньевна, шеф-редактор журнала «Директор школы»
В конце 2010 года в
Институте управления образованием РАО в Москве состоялся очередной круглый стол
на тему: «Чему и как учить директоров школ»? За круглым столом собрались
представители различных образовательных систем: директора школ, преподаватели и
руководители системы повышения квалификации и бизнес-школ.
В преддверии проведения круглого стола, один из его организаторов –
«Журнал руководителя управления образованием» – традиционно провел опрос среди
директоров школ, завучей, руководителей и специалистов органов управления
образованием, сотрудников системы повышения квалификации по данной теме. В
опросе приняли 743 человека в основном директора школ – 65%, кроме них среди
респондентов были: заместители директора, руководители или специалисты органов
управления образованием, учителя, сотрудники системы повышения квалификации,
сотрудники методической службы.
По результатам анкетирования выяснилось, что большинство программ
повышения квалификации для руководителей школ большая часть респондентов
считают актуальными.
Но, несмотря на, казалось бы, вполне удовлетворительные результаты
опроса, участники круглого стола попытались выяснить, чего именно сегодня не
хватает отечественной системе повышения квалификации, и что конкретно требуется
современному руководителю школы в этой связи.
Константин
Михайлович Ушаков, профессор АПК и ППРО, главный редактор журнала «Директор
школы»:
Вопрос сакраментальный –
чему и как учить директоров школ? Представляется разумным отвечать на этот
вопрос с позиции обстоятельств, и с позиции тех целей, которые поставлены.
Первый момент, если
говорить об обстоятельствах, то мне кажется значимыми обстоятельствами
деятельности руководителей школ да и самой системы повышения квалификации (СПК)
– жизнь в условиях высокого темпа изменений. Понятно, что самое главное в
этих условиях – информатизация, с чем, с грехом пополам, справляется СПК. Хотя
очень часто это происходит постфактум, но это достаточно отлаженная
технология, которая последние 10 лет совершенствовалась . Мы собираем
информацию, информируем директоров, правда, не очень проверяем, что они с этой
информацией делают, но технология финансируется, поэтому она будет существовать
и дальше.
Второй момент, это
высокая неоднородность, в которой действуют обучаемые, из чего следует,
что на самом деле централизованных решений проблемы не существует,
целесообразно учить, только опираясь на контекст, т.е. как раз на
обстоятельства, в которых работает школа, так как их даже трудно
систематизировать, настолько эти обстоятельства разнообразны. Но высокая
неоднородность требует обучения на месте, этого мы не умеем, это абсолютно не
отлажено, организационно не поддерживается, не финансируется и главное –
содержательно никак не обеспеченно. Мы не понимаем чему нужно учить на месте.
Если говорить на целях, то они зависят только от того, как мы себе сами
представляем эту профессию. Если мы представляем, что первое лицо в организации
школы – это менеджер, то учить нужно инициа... Читати далі »
"Смешались в кучу кони, люди" – найкраще визначення документа, що оприлюднений для обговорення.
Славетний
Моральний кодекс будівельника комунізму в СРСР мав усього 12 пунктів,
але на два пункти більше, ніж десять заповідей Христа!
Професійний
кодекс учителя Росії вміщується на трьох сторінках (6 тис. знаків), а
українське творіння сягає дванадцяти сторінок із 28 тис. знаків. Таким
чином, український учитель мусить бути у п’ять разів більш етичним, ніж
його російський колега.
З першої спроби збагнути все, що
прописано в Етичному кодексі українського вчителя, нормальній людині
неможливо: це особливий жанр – витончений взірець бюрократичної
паперової творчості.
Ще складніше аналізувати його, бо відділити
зерна від плевелів завжди складно, а в цьому випадку є суцільним
марнотратством і часу, й нервів, і сірої речовини.
Сама ідея
вдумливого, культурного, інтелігентного професійного кодексу вчителів не
викликає жодного зауваження – кодекс повинен регулювати діяльність там,
де виробнича необхідність суперечить етичним нормам.
Автори ж
кодексу роблять спробу відповісти на запитання, як професіоналізм
учителя залежить від декольте й чому правила важливіші за оплату праці
вчителя та чинне законодавство.
Те, що проект кодексу скасовує
майже всі законодавчі акти про освіту, можна доводити нескінченною
низкою його положень. Відтепер "учитель зобов’язаний приділяти учням
достатньо часу й уваги, необхідних для належного розуміння та засвоєння
навчального матеріалу", а не працювати у школі згідно з педагогічним
навантаженням. Або таке: ст. 29 "Оплата праці вчителя" наголошує, що в
оцінці діяльності вчителя треба враховувати "якість виконуваної роботи".
Чи можливо таке за умови бухгалтерської практики нарахування вчителю
зарплати?
Чомусь у проекті зафіксовано настільки очевидні речі,
що вже й не знаєш, а як учителі взагалі жили без кодексу. Виявляється,
що "вчитель має право користуватись різними джерелами інформації",
"професійну діяльність учитель повинен здійснювати, не вводячи учнів та
їхніх батьків в оману щодо кваліфікації, наявності наукового (ученого)
ступеня чи присвоєння фахового звання".
Проект кодексу, не
зробивши ані півкроку вперед, відштовхує навчальні заклади на кілька
кроків назад, у минуле. Проголосивши, що "етичні засади у відносинах між
людьми є основою збереження та прогресу демократичного суспільства",
Кодекс рішуче відкидає конкуренцію навчальних закладів в умовах ринкової
економіки. "Учителі одного й того самого навчального закладу уникають
конкуренції", "необхідно уникати вчинків і висловлювань рекламного
характеру, як на свою особисту користь, так і на користь установ та
організацій, які вчитель представляє", – лякає кодекс, зовсім забувши,
що демократичному суспільству притаманна чесна конкуренція.
Можна
впевнено відзначити, що левова частина тексту кодексу не має жодного
відношення до етики вчителя. Наприклад, ст. 25 "Взаємовідносини вчителя з
адміністрацією навчального закладу", де "керівник навчального закладу
зобов’язаний піклуватися про захист морально-етичних позицій і
принципів", чи ст. 29 "Оплата праці вчителя", або "переслідування
вчителя за критику заборонене" тощо.
Цілу низку положень кодексу
взагалі неможливо виконати. Наприклад, "учитель має право займатись у
вільний час іншою діяльністю", що "не принижує його гідності". Цікаво:
якщо вчитель з метою заробити хоч якусь копійчину до своєї принизливої
заробітної плати, торгує зелениною зі свого городу, це принижує його
гідність?
З майбутнім набуттям кодексу вводиться в дію ще одна
потужна бюрократична структура у вигляді державного комітету
педагогічної етики з її багаточисленними структурними підрозділами ‑
комісіями педагогічної етики навчальних закладів. А це вже лякає
по-дорослому!
Найбільш відомий загальнолюдський етичний кодекс –
Біблія. Деякі положення проекту Кодексу вчителів зобов’язують учителя
бути якщо не святим, то якимось на зразок святого. Суть їх та ж сама:
почитай учня, як себе самого. І неодноразові заклики до вчителя бути
чеснім (ст. 5 (3), ст. 7 (2), ст. 13). Хіба українське вчительство –
найбільш брехлива верства суспільства?
До уваги: проект
"Професійного кодексу вчителя" в РФ був представлений з нагоди відкриття
Року вчителя в Росії. Спроба обговорити його на урочистостях
закінчилась реготом у залі – у Рік учителя треба шукати додаткові кошти,
а не правила.
Робляться спроби ввести професійні кодекси
вчителів і в інших к... Читати далі »
Резапкина Галина Владимировна, старший научный сотрудник Центра
практической психологии образования Академии социального управления,
Центра развития психологических служб образования Федерального
Института развития образования
Зачем нужна школе психологическая служба? Какой должен быть формат
взаимодействия директора школы и педагога-психолога, чтобы результат их
сотрудничества был продуктивен и для детей, и для учителей? И можно ли
сегодня говорить о девальвации профессии психолога?
Последнее занятие курса повышения квалификации педагогов-психологов
грозило перерасти в сеанс психотерапии: слушатели наперебой, с дрожью в
голосе, рассказывали о директорах, которые не понимают смысл школьной
психологической службы в целом и роли школьного психолога в частности, и
педагогах, которые не хотят, чтобы им повышали самооценку или снижали
тревожность, и вообще как-то не озабочены своим профессиональным и
личностным ростом. Поэтому работу психолога не ценят, а самого не
уважают, считают дармоедом, что в условиях «оптимизации» образования
оптимизма не вселяет.
А ждут учителя и руководство от психолога волшебства типа «повышения
учебной мотивации» отдельного ученика и всего класса или, на худой
конец, красивых отчетов о работе, в которых наглядно, в цифрах и
диаграммах, показан результат его работы – что повысилось, углубилось и
расширилось за отчетный период.
Язык не повернулся сказать коллегам: «Потерпите, скоро все закончится!»
Массовая штамповка специалистов, которые по определению должны быть
«штучным товаров», привела к девальвации профессии психолога. «Мода на
профессию» в очередной раз сыграла с молодыми людьми злую шутку – толпы
выпускников ринулись на факультеты психологии, число которых стало расти
в геометрической прогрессии. Это явление хорошо знакомо заводчикам
собак – как только порода становится модной, начинается неконтролируемое
разведение, которое может закончиться вырождением.
«Психологическая общественность тусуется в кулуарах
научно-практической конференции в психолого-педагогическом вузе. Коллега
окликает знакомого: «Здравствуйте, Лев Семенович!» Студенточки
испуганно перешептываются: «Сам Выготский пришел!»
Когда лет пятнадцать назад создавалась психологическая службы в системе
образования, психологи задали вопрос А. Г. Асмолову, что делать, если
директор не понимает, зачем школе нужен психолог. Александр Григорьевич
тогда ответил в том смысле, что директора бывают понятливые, а бывают …
разные. Так вот надо работать с «понятливыми».
Сейчас ситуация изменилась: не «штучные» психологи выбирают себе
директора, а директор – специалиста, который вписывается в его систему
представлений о том, чем должен заниматься психолог. Некоторые
руководители ищут специалиста по принципу: «Нужен мне работник – повар,
кучер и плотник. Да где ж найти такого, работника не слишком дорогого?»,
упуская из виду, что, как и в сказке А. С. Пушкина, дешевый специалист
может обойтись школе очень дорого. Задача усложнилась еще тем, что
появилось много «разных» психологов.
Возможна ли гармония и как ее достичь?
Пятьдесят лет назад Дуглас Макгрегор предложил теорию «Х» и «Y».
Стратегия Xпредполагает авторитарный стиль управления, основанный на
убеждении, что человек от природы ленив, безынициативен, глуп и жаден,
поэтому есть два способа управления им – кнут (угроза наказания или
увольнения) и пряник (материальное поощрение).
Руководитель «Y» заинтересован в развитии творческих способностей
подчиненных, использует гибкий контроль, самоконтроль и моральные
стимулы, убежден, что ни один человек изначально не плох, а становится
таким в результате плохой организации работы, то есть по вине
руководителя.
Характеристики модели «Y» идеально вписываются в так называемую
гуманистическую парадигму образования, поэтому психологи, воспитанные на
ее принципах, в такой среде чувствуют себя «среди своих» и могут
работать спокойно и уверенно, з... Читати далі »
Предлагаем Вам познакомиться со сборником материалов
XI Всероссийского @вгустовского интернет-педсовета,
тема которого
звучит лаконично - Пять степеней учителя.
Учитель - образ жизни,
который проживается и переживается.
Учитель в первой степени - личность. Так начинается призвание.
Учитель во второй степени - профессионал. Стал им - ощущаешь
свою миссию, но подчиняешься нормам культуры.
Третья степень учителя - ученик. Чтобы учить других, надо
постоянно учиться самому.
Учитель в четвертой степени - это исследователь. Сам проблему
решай или в научное сообщество вливайся и кооперируйся.
Пятая степень: учитель - это гражданин. Придумывай,
твори и пробуй, но помни, что все это для детей и для общества, в котором
выступаешь как публично представленная личность.
Таким образом, круг образа жизни учителя замыкается. Потеряешь хоть одну
ипостась, одно воплощение, одну роль из пяти - рискуешь перестать быть
учителем.
Какова сегодня потребность общества в учителе?
Как настоящие и будущие педагоги понимают себя и свою профессию?
Куда движется мир образования?
На эти и многие другие вопросы искали ответыучастники XI Всероссийского @вгустовского
интернет-педсовета.
действительный член (академик) Российской академии
образования, профессор, доктор педагогических наук
Прежде всего мы считаем необходимым предупредить читателя, что
никаких вариантов содержания и структуры портфолио как папки, в которой
собирается информация о личных достижениях учителя, мы приводить не будем. Это
не случайно, а намеренно, поскольку в том виде, в каком портфолио учителя
используется в школах сейчас, вреда для образования, для детей гораздо
больше, чем пользы. И мы не хотим увеличивать этот вред.
Начало
Вспомним, как всё начиналось примерно десятилетие назад. Чиновники
из служб аттестации заимствовали у спецслужб форму досье (портфолио).
Работники школ (и руководители, и учителя) были тогда очень раздражены этим новшеством:
«Ещё одна бумага, которую нужно будет составлять в дополнение к
многочисленным имеющимся. Непонятно, когда с детьми работать и когда
готовиться к этой работе», — возмущались школьные практики.
Потом ропот недовольства руководителей школ как-то незаметно сошёл
на нет, и также незаметно появились их одобрительные оценки:
«Портфолио — очень даже неплохое новшество. Пришёл устраиваться на
работу — предъяви портфолио: с чем пришёл, чего достиг, на что можешь
претендовать»;
«Раньше и я, и завучи при подготовке аттестационных документов мучительно вспоминали достижения
каждого учителя, а теперь открыл портфолио — и всё нужное перед глазами.
Портфолио сейчас — одна из основ аттестации» и т.п.
А теперь и от учителей не слышно никаких недовольств в связи с
повсеместным использованием портфолио.
Более того, некоторые педагоги увидели в подготовке портфолио кое-что позитивное для себя. Так, учитель
истории Факель-ской средней школы Игринского района ... Читати далі »
Власти часто упрекают учительскую
корпорацию в замкнутости, в том, что она не хочет участвовать в обсуждении
перемен, что слабо откликается на экспертизу все новых и новых документов,
которые необходимы для модернизации. Действительно, вместо конструктивного
разговора иногда выяснение отношений переходит на эмоции, часто срывающиеся на
крик души. Что на это можно ответить?
Воспитание - дело интимное. Такова специфика профессии: для педагога весь мир
сосредоточен в ребенке, и нет возможности отвлекаться на что-то иное.
Фокусируя свое внимание на обучении и воспитании, педагоги не только не
располагают временем на обратную связь, особенно, если она плохо организована,
но зачастую не умеют формулировать и доносить свои чаяния до общества. До
родителей, до руководителей органов управления. Для того, чтобы власть и
общество помогали педагогам в успешной реализации их профессиональных задач.
Отстаивать свою позицию, поднимать свой голос, сегодня очень сложно. Учителю
надо уметь при случае стать и юристом, знатоком всех законотворческих
тонкостей, и журналистом-пиарщиком, который способен облекать мысли в точные
формулировки, и политиком, умело совмещающем интересы и регулирующим
споры.
Часто, кажется, что голос никто не услышит, что вообще никого не слышат, что
давление среды очень велико, и никому ничего не надо. Но вдруг у кого-то, как,
например, у Сергея Волкова что-то получается. К нему прислушиваются. Почему?
Случайность? И тут возникают практические вопросы. Есть ли какие-то
профессиональные секреты по совершенствованию "голоса”? Приемы, способы,
методы?
Иногда кажется, что представители власти, родительской общественности и
педагоги говорят на разных языках и требуются посредники, медаторы, толмачи и
переводчики. Есть еще одна проблема - чиновники, сами уставшие от бесконечных
пертурбаций и появляющихся все новых вызовов - экономических, экологических, -
часто хотят слышать только позитивные сигналы, что, наконец, есть
какой-то результат от их усилий.
Надо признать, что общественные институты практически не работают. СМИ удается
лишь привлечь внимание к проблемам, но подхватить и удержать проблематику, к
сожалению, практически не кому. На поверхности остаются только конъюнктурные
темы и те, в которых кто-то лично заинтересован. Все надежды на решения
реальных проблем на интернет. Не слишком ли многого мы ждем от него?
Как сделать так, чтобы голос учителя, достойный,
выдержанный, партнерский и конструктивный, был услышан и понят? Как
улучшить механизмы взаимодействия с органами власти и общественными структурами
для того, чтобы педагоги реально влияли на происходящие изменения? Что делать,
когда не хотят слушать? 1. Культивировать в себе неравнодушие. Голос учителя будeт услышан тогда, когда он будет в позиции свободного человека. Если ты уверен в своей правоте, нужно действовать без оглядки, не боясь "как бы чего не вышло". Гласность и открытость эффективней любых самых изощренных пиар-технологий. Чиновник должен понимать, что с учителем нельзя договориться келейно, что никакое распоряжение и никакая директива не будут приняты к исполнению без подробного обсуждения. 2. Отстаивать не только себя. Голос Учителя, если писать его с большой буквы, будет услышан, когда он будет говорить не только о своих личных проблемах, но поднимется на более высокую ступеньку и начнет отстаивать интересы, скажем, конкретного города, страны или взгляд на будущее в целом. 3. Владеть информацией. Нужно чётко понимать, что именно хочешь. Именно этого и требовать, называя вещи своими именами. Важно знание нормативно-правовой базы по поднимаемому вопросу, полное владе... Читати далі »
Вершинин Сергей Владиславович, заведующий
информационным центром, кандидат технических наук, Ульяновского институт
повышения квалификации и переподготовки работников образования
Что дают школе информационные технологии? Странный, казалось бы,
вопрос, тем не менее, заставляет задуматься над мифами и реальностью
компьютеризации образования.
Существенной составляющей планов модернизации российского образования
является компьютеризация. Журналы, конференции и т.п. заполнены
материалами о школьных ИТ-достижениях. Постоянно говорится о «прорывных
технологиях обучения» на базе компьютеров, о принципиальном повышении
качества и доступности образования посредством использования сети
Интернет.
На практике обнаружить улучшения не так легко. Собственно новых
информационных технологий в сегодняшней педагогической практике
используется немного. Как правило, новой технологией объявляется механическая замена школьной доски на компьютер с проектором.
Многие материалы, в названии которых упоминается «методика
компьютерного урока», рассказывают просто о том, какие сообщения выводит
на экран описываемая обучающая программа.Статьи и книги о компьютерах в
образовании зачастую построены по незатейливой схеме, представляя собой
большое предисловие, за которым, однако, не следует часть основная.
Для придания правдоподобия несуществующим достижениям требуется, чтобы
их описания не отражали реальность, а педантично заменяли то, что есть,
на то, что должно быть. Регулярное воспроизводство этих описаний создаёт
иллюзию, что результаты эти где-то совсем рядом. Как же им не быть,
ведь о них постоянно говорят! Формируется нечто вроде виртуального мира, живущего и развивающегося по своим правилам, и не связанного с миром реальным.
Если приводить конкретные педагогические технологии и результаты их
применения, вас могут уличить в подтасовках, поскольку это легко
проверяется. Совсем другое дело, если свои действия и планы вам удалось
подать как приемлемый и престижный текст. Например: используются современные информационные технологии, реализуется индивидуализация и дифференциация обучения, обеспечивается индивидуальная траектория развития, проявляется забота о будущем нации, гарантируется доступность качественного образования.
В области компьютеризации такое манипулирование облегчается тем, что
для большей части населения нашей страны компьютер остаётся чем-то
существующим вне повседневного опыта, недоступным и непонятным.
Слава Интернету!
При конструировании нового текста сосредоточение внимания на отдельных
фрагментах позволяет отвлечь от сопротивляющейся реальности. Вместо
здания в целом предлагается проект отдельных его элементов. Причём вовсе
не обязательно, чтобы эти элементы были принципиально важными или хотя
бы существенными. Именно такой подход и позволяет создавать островки
роскоши вместо восстановления разрушенной инфраструктуры системы
жизнеобеспечения. Компьютер в этом отношении используется как символ
процветания, самых передовых технологий и высокого уровня жизни.
Впрочем, цели, заявляемые в виртуальной реальности, могут и отражать
реальные потребности. Проблема в том, что предлагаемыми для их
достижения средствами получить ожидаемый результат невозможно.
«Прорывные технологии обучения» существуют не ... Читати далі »
