Пошук


Меню сайту

Форма входу
Реєстрація
  




Радимо переглянути















   
Інші події

Конкурси для учнів

Конкурси для вчителів











Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0


Головна » 2012 » Січень » 21 » Чи перейдемо до двоядерної моделі освіти?
14:49
Чи перейдемо до двоядерної моделі освіти?
В. Громовий,
незалежний консультант та експерт з освітньої політики,
Заслужений учитель України
Державний стандарт спрямований на формування соціально адаптованої педагогічної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, яка відображає кінцеву мету загальної середньої освіти — громадянина України, підготовленого до життя в сучасному суспільстві, здатного навчатися упродовж життя, оперувати та управляти інформацією, приймати виважені рішення, ефективно взаємодіяти з людьми, усвідомлювати свою роль у державі та світі, адекватно реагувати на проблеми і виклики часу та нести відповідальність за власні вчинки, досягати творчої самореалізації, підтримувати на належному рівні своє здоров’я.
Із проекту Державного стандарту базової і середньої освіти
На мій погляд, у вступній частині перш за все слід було б зазначити, що методологічним принципом відбору змісту тієї чи іншої галузі має бути людиноцентризм. це забезпечить відповідну спрямованість навчання: «людина у суспільстві» (освітня галузь «суспільствознавство»), «людина у сфері виробництва» (освітня галузь «технології»), «людина у живій природі» (освітня галузь «природознавство») тощо.
Також це дозволить уникнути у тексті вступної частини фраз, далеких від людиноцентризму, на кшталт такої от: «державний стандарт спрямований на формування соціально-педагогічної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, яка відображає кінцеву мету загальної середньої освіти — громадянина України, підготовленого до життя…».
Позитивним моментом вступної частини є відхід від зацикленості на виключно компетентісному підході. поряд із ним названо ще два підходи: «державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів…». звісно, автори не пояснюють, чим завинили перед ними усі інші підходи й чому, наприклад, гуманістичний чи культурологічний підхід залишилися поза їхньою увагою.
До того ж є явні ознаки того, що той же особистісно орієнтований підхід названий лише для проформи, зокрема читаємо положення, які прямо йому суперечать.
- «Основна школа забезпечує базову загальну середню освіту що разом із початковою є фундаментом загальноосвітньої підготовки, формує в учнів готовність до вибору і реалізації шляхів подальшої освіти. Зміст освіти на цьому ступені — єдиний для усіх учнів».
- «У старшій школі навчання є профільним. Обов’язковий для вивчення зміст освітніх галузей на цьому етапі реалізується завдяки окремим навчальним предметам...».
Тож слід визначитись, чи ми говоритимемо про реальність індивідуального освітнього меню, індивідуальні освітні траєкторії чи в традиціях авторитарної педагогіки декларуватимемо обов’язковість єдиного для усіх учнів змісту освіти і безальтернативність профільного навчання.
Для нас важливо зрозуміти, наскільки перспективним є компетентісний підхід зразка 70-80-х років минулого століття для розвитку української освіти нового тисячоліття. Важливо також мати на увазі, що компетентісний підхід слід розглядати лише як один із можливих (далеко не єдиний і не найсучасніший!!!) підходів на шляху до модернізації вітчизняної освіти на основі запозичення сучасних педагогічних ідей і концепцій.
Мабуть, немає потреби нагадувати, що перехід до зорієнтованої на компетенції освіти (competence-based education — СВЕ) відбувся у США в 70-х роках минулого століття (американський науковець Н. Хомський застосував поняття «компетенція» ще у 1965 році). Та попри те що ми робимо це із запізненням на кілька десятиліть, позитивним є сам факт заперечення украй застарілої «знаннівської парадигми» освіти.
Говорячи про компетентісний підхід, перш за все слід зазначити у «стандарті…»: підхід до чого? на мою думку, компетентнісний підхід — це перш за все підхід до:
- визначення мети і завдань шкільної освіти;
- формування змісту освіти;
- вибору педагогічних технологій;
- визначення форм організації освітнього процесу;
- оцінювання результатів навчання.
З огляду на констатацію того факту, що компетентісний підхід не є єдино можливим підґрунтям для реформування змісту шкільної освіти, варто згадати ще кілька найбільш відомих підходів.
Перш за все слід зазначити, що провідною тенденцією у модернізації освіти нового тисячоліття є рух у напрямку до особистісно зорієнтованого підходу. практична реалізація цього підходу означає побудову такої моделі освітнього простору, яка б замість підлаштування дітей під певні стандарти відкривала їм можливості для руху за індивідуальними освітніми траєкторіями.
Якщо упродовж віків у ядрі освіти перебував навчальний заклад, то в останні десятиліття ХХ століття виникла друга зона освіти, ядром якої стала індивідуальна освітня програма учня. тож тепер має відбутися перехід до двоядерної моделі освіти (за аналогією із сучасними комп’ютерами). причому нова освітня реальність індивідуальної освітньої програми тепер диктує свої умови першій: школа має забезпечувати індивідуальну педагогічну підтримку руху учнів за індивідуальними освітніми програмами.
Діяльнісний підхід апелює до внутрішньої активності дитини, яка пробуджується не примушуванням, а особливим чином організованим змістом і методами навчання. суть діяльнісного підходу в тому, що спільна навчальна діяльність дитини і дорослого будується таким чином, щоб учні усвідомлювали особистісну значимість навчання. цей підхід є відповіддю на існуючу практику включення учнів у діяльність, як правило, під тиском учителя, на відсутність можливості вибору форми діяльності як у процесі навчання, так і в процесі позаурочної активності, яка теж жорстко регламентується дорослими (обов’язкові виховні заходи, добровільно-примусові факультативи чи гуртки тощо).
Культурологічний підхід націлює на розгляд освіти як підсистеми культури, механізму культурогенезу. результатом взаємодії культури і освіти стає поява нового типу суб’єкта культури, особистості, яка:
- здатна не тільки ефективно діяти в межах існуючої культурної реальності, але й створювати культурні програми майбутнього;
- має автономну рефлективну свідомість, здатність до самоорганізації;
- визнає домінуючими цінностями свободу і вибір;
- сприймає культурну конвергенцію та діалог культур.
Сутність гуманістичного підходу освіти — у визнанні особистості дитини як найвищої цінності. це передбачає гуманізацію усіх аспектів шкільної освіти. на відміну від знеособленості у випадку домінування знаннівського підходу, йдеться про педагогіку співробітництва, про співтворчість, індивідуалізацію на основі активізації творчого саморозвитку кожного учня, розвиток емоційного інтелекту тощо.
Сучасна освіта має бути націленою і на те, щоб навчати завтрашнім знанням (метапідходи), адже в інформаційну епоху змінилося уявлення про те, що є освітою.
Метавміння до самонавчання стає тепер важливішим критерієм ефективності роботи школи, ніж уміння засвоювати конкретні знання. якщо самонавчання розглядати як особливо важливе метавміння, слід по-новому розглядати роль учителя. йдеться перш за все про допомогу учневі в процесі створення і реалізації власної програми самонавчання. найкращою ж підготовкою до самонавчання є багаторазове вправляння у ситуації, коли учень планує власне навчання і потім навчається самостійно. Учень має розвинути свою футуроінтуїцію, навчитись обирати і нести відповідальність за свій вибір. підготовка до самонавчання впродовж усього життя — це наука планування діяльності, вироблення вмінь пошуку і критичного використання джерел інформації, навчання аналізу та синтезу даних тощо.
Системи освіти, які використовують метазнання для організації навчального процесу, орієнтованого на індивіда, є формою матеріалізації метазнань. Учителеві нового тисячоліття украй необхідне глибинне розуміння будь-якого явища шляхом розвитку метазнання про процеси, які лежать у його основі, саме для того щоб мати можливість допомогти його пізнати дітям. по суті йдеться про необхідність напрацювання педагогічних технологій метазнання. звичайно це буде можливим, якщо на місце педагога-ремісника прийде педагог-творець, спроможний здобувати метазнання, спроможний творити метаметодики «викладання». З огляду на те що «учитель — це професія, яка робить можливою інші професії», педагогічний фах сьогодні теж слід розглядати як метапрофесію нового тисячоліття.
Саме застосування метапідходів дасть змогу підвищити загальний рівень креативності (творчого потенціалу) молоді, її здатність до ефективної генерації та селекції нового знання і метазнання, до швидкої зміни пізнавальних установок і парадигм мислення.
За моїми спостереженнями, на пострадянському просторі серед педагогів-практиків, які прагнуть відійти від знаннівського підходу, найпопулярнішими є особистісно орієнтований і гуманістичний підходи. звісно, кожен із названих вище теоретичних підходів містить раціональне зерно, але абсолютизація будь-якого з них шкодить педагогічній практиці.
слід також мати на увазі, що сьогодні авангардна педагогіка пропонує своєрідний синтез цих підходи, внаслідок якого з’являються новітні метапідходів в процесі побудови освіти нового тисячоліття.
А у розділі «характеристика освітніх галузей» вже мають бути конкретні відповіді на такі загальні питання:
- як навчати дітей ще не існуючим знанням;
- як допомогти учням опанувати не тільки предметні знання, але й метазнання — знання про отримання знань;
- як навчати дитину, яка сидить спиною до вчителя (обличчям до монітора комп’ютера чи іншої дитини);
- як забезпечити необхідну різноманітність та можливість здійснювати свідомий вибір змісту власної освіти (досі зміст освіти дитини визначають ще до того, як вона переступить поріг школи, а навчання у школі організовують за принципом радянського «общепита»: їж, що дають!);
- як створити систему індивідуального педагогічного супроводу руху учнів за індивідуальними освітніми траєкторіями; як домогтися гендернозбалансованого змісту навчання;
- як перейти від «спущених» зверху готових програм до розробки власних програм кожним учителем для кожного учня; як підсилювати у дитини смак до життя, розвивати емоційний інтелект; як плекати українця і громадянина світу?
Чи є ці відповіді у запропонованому тексті судити учителям-предметникам…
Замість висновку
Школа завтрашнього дня повинна надавати не лише інформацію, але й шляхи роботи з нею. Школярі та студенти мають навчитись відкидати старі ідеї, знати, коли та як їх замінювати. Одним словом, вони повинні навчитися вчитись та переучуватись. Нова освіта повинна навчити людину класифікувати інформацію, давати їй оцінку, змінювати категорії за необхідності руху від конкретного до абстрактного і навпаки, розглядати проблему з іншої позиції: як навчити самого себе. Неосвіченою людиною завтрашнього дня буде не та, яка не вміє читати, а та, яка не навчилася вчитися.
Алвін Тоффлер
Пройдет некоторое время и мы в соответствии с диалектикой развития столкнемся с ситуацией, когда и метаподходы не будут работать, так как будет накоплено достаточное количество научного знания, объединяющего наиболее общие методики, закономерности и т. д. И тогда придется придумывать новые (мета)метаподходы и выявлять самые наиболее общие закономерности и способы решения. И может быть через модернизацию форм и методов образования, через вынужденное осмысление и обобщение процессов и явлений, человечество придет к пониманию единых принципов существования и развития.
(Петров, А. Б. Концептуалы нового образования в эпоху ИТ, Educational Technology & Society [Текст] / А. Б. Петров. — 2005. — № 8 (1). — С. 198–200.)

Категорія: Педагогічна кухня | Переглядів: 992 | Додав: Управління_освіти
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми в соцмережах
       






Інформаційний партнер
Науково-педагогічна бібліотека Миколаєва

Сайти навчальних закладів

Корисні посилання






























































Управління освіти Миколаївської міської ради © 2016