Пошук


Меню сайту

Форма входу
Реєстрація
  




Радимо переглянути















   
Інші події

Конкурси для учнів

Конкурси для вчителів











Онлайн всього: 12
Гостей: 11
Користувачів: 1
eclyceym


Головна » 2012 » Серпень » 3 » На порозі нового виміру. Як мають поводитися батьки майбутнього першокласника?
13:44
На порозі нового виміру. Як мають поводитися батьки майбутнього першокласника?
Наталія Кулик,
«Освіта України» № 23
Всього за три місяці настане день, що кардинально змінить життя значної кількості українських родин, де є діти 6 – 7 років. І хоча попереду ще ціле літо, батькам завтрашніх школярів – не до відпочинку: треба не лише забезпечити новобранця всім необхідним і влаштувати до нормального навчального закладу – з найкращими вчителями й адекватним директором, а ще й підготувати дитину до школи. Щоб не було потім невимовно боляче за марно згаяний час.
Деякі батьки вважають, що готовність до школи – це лише вміння читати, пи­сати і лічити до десяти. Вони помиляються, адже цих не­хитрих навичок має навчи­ти сама школа. Це її прямий обов’язок. Хоча сьогодніш­ні дітлахи, як правило, йдучи до першого класу, вже багато чого вміють – про це піклу­ються і батьки, і вихователі в дитячих садках. Звісно, до­бре, якщо малюк має певний багаж знань. Але читати і пи­сати дитина не повинна вмі­ти. Основне – бажання навча­тися, а також комунікативні та соціальні навички і вмін­ня спілкуватися, «триматися» в колективі, відстоювати ци­вілізованими методами свою позицію і водночас підкоря­тися встановленим правилам. А також знати, що таке дисци­пліна, вміти працювати – на­віть тоді, коли немає бажан­ня. І, нарешті, мати позитивне ставлення до самого себе, яке, до речі, може похитнутися че­рез брак якоїсь із перелічених складових.
Як правильно визначити готовність дитини до нового життя, на що звернути ува­гу в останні три місяці без­хмарного дитинства – про це розмовляємо з психоло­гом-консультантом Київсько­го Центру томалогії Наталією Даниловою.
– Готовність дитини до школи визначається за кіль­кома параметрами: психо­логічним, фізіологічним та інтелектуальним, – каже Наталія. – З останнім – най­простіше, особливо якщо ди­тина відвідувала дитячий садок або дошкільну групу. Та й самі батьки сьогодні стежать за тим, щоб їх малеча пішла до першого класу підготовленою, аби не почувалася гіршою за інших. Щоправда, тут важливо не передати куті меду, бо, коли деякі першокласники стараннями своїх невтомних батьків або просунутих вихователів знають більше, ніж усі в кла­сі і сказане вчителем для них не новина – їм просто неці­каво на уроках, то й інтерес до шкільного навчання може зникнути надовго. Щодо психологічної та фізіологічної го­товності – тут не зайвим було б звернутися до спеціалістів, які можуть дати конкретну пораду. Адже тестування діти проходять не лише в школах, а й у дитсадках. І там теж є пси­хологи. Корисно було б звер­нутися до лікаря – звичайно­го педіатра. Бо інтелектуально дитина може бути розвинена блискуче, а фізично початок навчання для неї буде надто великим навантаженням: абсо­лютно нова і незвична обста­новка, зовсім інший світ. Зви­чайно, для дитини це стрес. Зокрема, фізичний. Усе-таки, я вважаю, що в нас дуже рано віддають дітей до школи…
НЕ ЛЯКАЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ!
– У садочку, як правило, на­вчання відбувається в ігровій формі та щадному режимі. В школі – більш жорсткі умови, до яких важко адаптуватися. Як підготувати дитину до но­вого життя з необхідністю що­денної праці, до слова «треба» замість «хочу»? Як прищепи­ти відповідальність?
– Тут дуже важливо не пе­регнути палицю. Часто буває, що батьки хочуть прищепити дитині цю відповідальність, за­уважуючи: «Ось ти отримаєш погану оцінку і з тобою не бу­дуть дружити». А результат – протилежний: відповідальність не виховується, натомість з’являється страх. Дитина бо­їться тієї школи ще до того, як вона туди ввійде. Шестирічні діти не розуміють слова «від­повідальність». Вони навча­ються цього опосередковано, маючи за приклад своїх бать­ків. Якщо вони відповідально ставляться до життя і своєї ди­тини, є велика ймовірність, що й дитина піде по їх стопах. А коли навпаки – вона теж по­водитиметься відповідно. Про­сто словами «ти повинен» важ­ко чогось досягти. Можна, звичайно, змусити. Але це не стане відповідальністю. Навчи­тися працювати – це полю­бити працювати. Пам’ятаєте, що зробив Макаренко? В його колонії праця була почесною. Вона не може бути покаран­ням. Якщо силувати дитину до навчання, ймовірніше, ми доб’ємося того, що вона зне­навидить ці уроки. Не треба також забувати, що хлопчики й дівчатка – це зовсім різ­ні люди. Дівчата мислять по-іншому, їм простіше адаптува­тися в новому середовищі. Не можна вимагати від хлопчика, щоб він навчався, як дівчинка. Кожна людина – індивідуальність. І якщо ваша старша ди­тина – відмінник, це зовсім не означає, що менша так само отримуватиме найвищі оцінки. Кожен – особистість, у кож­ного – своя історія, і до школи кожен іде по-своєму. Потрібна творчість, якась гра. Тут немає готових рецептів. Для доросло­го це теж робота, причому сис­тематична. Не можна раптом перед школою взяти прапор і піти «на барикади». Складно за місяць переробити дитину, розвернути її на 180 градусів. Займатися нею треба щодня. А в нас так: з одного боку, ми опікуємо своїх дітей, а з іншого. лінуємось. Бо навчи­ти сина чи доньку зав’язувати шнурки потребує більше часу, ніж самому зав’язати їх. Нам бракує терпіння, уваги, часу – елементарного. Між тим, сенс батьківської опіки і виховання в тому, щоб дитина навчилася жити самостійно.
А прагнення підготувати її за два – три місяці – на­справді це батьківський страх перед школою. Я мало знаю батьків, які щиро радіють, що дитина нарешті пішла до пер­шого класу.
– Як подолати цей страх?
– Передусім треба розу­міти, що він лише ваш і не має жодного стосунку до ди­тини. Не переносити на неї свій досвід, не вдягати свої страхи їй на голову. Скажі­мо, якщо мамі не давалася математика, це не означає, що в дочки будуть такі самі проблеми. В дитини ще не­має цієї ситуації і цього стра­ху. А її ним інфікують. Тому дуже важливо самотужки пережити свій страх, залишитися в ньому, спробувати його на смак. Він не триватиме вічно. І тоді, переживаючи страх лише як свій, не на­вантажуючи ним дитину, ви дасте їй змогу вийти в її осо­бистий простір. Навіть, якщо вона йде у вашу школу і до вашого колишнього вчителя.
ЗНІМАЙТЕ НАПРУГУ
– У будь-якому разі вступ дитини до лав першокласни­ків – це велике психологіч­не навантаження. Що треба робити, аби пом’якшити його? Як зміцнити дитячу психіку?
– Дітям, які відвідували дошкільні установи, звичай­но, простіше. Бо вони вже пройшли соціальну адапта­цію – налагодження контак­тів з однолітками та різними дорослими людьми: виховате­лями, нянею, методистом, психологом, викладачами гуртків. Дитині, яка не має дошкільної освіти, буде важче – вона рос­те в більш тепличних, домаш­ніх умовах – «як мімоза в ботанічному саду». Вона поки що навчилася встановлювати кон­такти лише з обмеженою кіль­кістю людей.
Тому треба все-таки шу­кати якісь гуртки чи групи, аби розвивати комунікатив­ні функції. Навіть на дитячо­му майданчику, якщо дитина не може налагодити з кимось контакт, – мама просто від­водить її до іншої пісочниці. Ось і все розв’язання пробле­ми. Якщо діти перебувають в одній групі по кілька годин щодня, їм доводиться знахо­дити контакти і компроміси.
– Це, так би мовити, загальні поради. А якщо дитина над­то сором’язлива, соціально неадаптована, а до школи – вже за три місяці? Що ма­ють зробити батьки, аби до­помогти їй?
– Сором’язлива і соціаль­но неадаптована – це різ­ні поняття. Сором’язливі діти теж уміють налагоджувати комунікації, просто вони ро­блять це по-своєму. За два – три місяці ви не перетворите сором’язливу дитину на жва­ву. І не треба цього робити. Це тільки здається, що жвава дитина соціально більш адап­тована. Їй так само складно, а іноді навіть важче. Бо треба завойовувати лідерство, душа потребує якихось активних комунікацій. Тихій і скромній дівчинці іноді простіше ввій­ти до колективу – вона не конфліктна. Тож, якщо дити­на сором’язлива – не озна­чає, що їй буде погано.
Звичайно, і з сором’язли­вою, і з соціально неадаптованою – з будь-якою дитиною треба розмовляти. Говорити про себе, розповідати щось хо­роше про свою школу, вчителів і друзів. Заспокоювати. В ідеалі було б добре привести дитину до шкільного подвір’я, погуляти там на стадіоні, зайти в приміщення, познайомитись з учителем. (Є, до речі, такі вчителі, які влаштовують уліт­ку знайомство для дітей, зби­раючи весь клас, щоб діти не йшли 1 вересня в абсолютну невідомість). Аби дитина ро­зуміла, куди вона йде. Щоб просто знялася зайва напру­га. І неважливо при цьому, чи жвавою є дитина, чи, навпа­ки, сором’язливою, чи добре вона вписується у колектив – все одно їй для цього потріб­но трохи часу.
НЕ СОРОМТЕСЯ ЛЮБИТИ
– Якщо в дитини є певні пси­хологічні проблеми, напри­клад, вона закомплексована, не впевнена в собі, занадто вразлива, переживає через маленький зріст, товсті оку­ляри або зайву вагу, до яких експрес-методів мають вда­тися  батьки, аби запобігти неприємним ситуаціям? Від­вести дитину до психолога, поговорити з учителем?
– З учителем треба обо­в’язково спілкуватися, бо він буде поруч з вашою дитиною багато годин і від нього вели­кою мірою залежать стосун­ки в колективі. І про якісь особливості вашої дитини, безумовно, він має дізнатися від вас, щоб у майбутньому правильно реагувати на мож­ливі нестандартні ситуації. Щодо психолога… Я працюю з дітьми багато років і можу сказати: якщо є потреба в пси­хологічній корекції, мати теж мусить обов’язково відвідува­ти психолога. Адже, як прави­ло, це корінь проблеми. Підлітки швидко змінюються. Якщо дитина, вже змінена, прийшла у те саме середовище, все по­вернеться. Тому важливо, щоб і батьки займалися цим. І дити­ні так легше – вона розуміє, що не є проблемною чи хво­рою. Просто йде певна спільна робота. Тоді мама може гово­рити з сином чи донькою од­нією мовою. Інакше – це май­же не має сенсу.
…А взагалі, впевненість у собі розвивається, коли дити­ну люблять і не соромляться говорити про це. То тільки здається, що це само собою розу­міється. Навіть нам, дорослим, дуже важливо чути похвалу і слова любові. Стократ важли­віше це для дитини. Коли вона є цінністю для своїх батьків, а, отже, і для себе, в неї не виникне будь-якого комплек­су – невпевненості, меншо­вартості, ваги, росту, кольору очей тощо.
– Є інша крайність. Напри­клад, у дитини прокльовуєть­ся манія величі і вона вважає себе найкращою і найрозум­нішою серед однолітків. Не­важливо, хто доклав до цього руку – мама, тато, бабусі з ді­дусями, знайомі чи сама при­рода. Але, якщо батьки рап­том зрозуміли, що в дитини є вади характеру, що можуть спричинити проблеми в ко­лективі, як їм правильно по­вестися?
– Їм необхідно усвідоми­ти, що дитина має отримати власний досвід. Бо, якщо її все життя ставили на п’єдестал, а потім за місяць до школи ка­жуть, що на цьому п’єдесталі погано, вона цього просто не зрозуміє. Батьки можуть розповідати якісь випадки зі свого життя. Якщо дитина це почує – то одна історія, а ні – починатиметься особис­тий досвід. В дитячому колек­тиві все це вирішується про­сто: або й з цього п’єдесталу скинуть, або визнають ліде­ром. Зрештою, в завищеній самооцінці немає нічого по­ганого. Це краще, ніж зани­жена.
БУДЬТЕ ПРИСУТНІМИ
– Узагалі, це велике мисте­цтво – залишити свою дити­ну в спокої, не переробляю­чи, не тримаючи її за горло, не намагаючись щось одразу змінити, – продовжує Наталія Данилова. – Бо, можли­во, якість, яку ми вважаємо вадою, з часом розвинеться в її найсильнішу рису. Напри­клад, те, що ми в дітях нази­ваємо впертістю, в дорослих вважається наполегливістю в досягненні мети. Ви можете уявити не впертого олімпій­ського чемпіона? Або покір­ного президента нафтового консорціуму? І ліфт, напев­но, вигадав хтось дуже ліни­вий. Змінити сутність людини неможливо. Можна лише зла­мати через коліно. Або нама­гатися обережно підкоригувати. Дитина робить щось не те? Не треба їй категорично заявляти, що це погано. Спо­чатку достатньо сказати, що вам це не подобається. Тобто говоріть про себе. Ви може­те пояснити дитині, що вона робить. Адже вона бачить це по-своєму. А казати дитині: ти поганий, тому маєш змі­нитися – це деструктивно і ні до чого хорошого не при­водить.
– Але тоді, готуючись до шко­ли, батьки мають знати, що вони не зможуть вберегти дитину від гуль і синців, які чекатимуть її у новому сере­довищі.
– Гулі та синці – це і є життя. Вберегти від життя не­можливо. Незалежно від того, чи йде дитина до школи, чи ні, батьки мають навчитися роз­мовляти з нею. А розмовляю­чи, БУТИ ПРИСУТНІМИ – ті­лом, душею, всіма кінцівками. Адже, коли ми сидимо поруч із малюком і він розповідає іс­торію із свого життя, там усе по-справжньому. Нам іноді зда­ється, що забите коліно – дур­ниця. А для нього це – реаль­ний біль. Тому, коли з вами розмовляє дитина, ви не по­винні в голові вирішувати ви­робничі питання, сваритися з сусідкою або думати, що ви за­втра одягнете. П’ять хвилин, десять, п’ятнадцять – скільки у вас є, але тільки з ним. Лише тоді ви будете розуміти свою дитину і знатимете, коли йому потрібна допомога. Тому що не всі вміють висловлювати свої проблеми. Але, спілкуючись з дитиною неформально, ви за якимись непрямими ознаками зможете зрозуміти, що з нею відбувається. Тому дуже важ­ливо якомога раніше почина­ти розмовляти. Не лише казку прочитати на ніч, а спитати, як минув день. І уважно вислуха­ти відповідь. Тоді ви знатимете, що й коли сказати. Ось ми го­ворили про комплекси, а вони за одну хвилину не народжуються. Якщо будете уважними до своєї дитини – не проґави­те цього початку. І вам не дове­деться йти до психолога. Яким професіоналом він не був би, все-таки це – стороння люди­на. А мама – вона своя. Най­ближча.
ЩЕ ОДНА ПОРАДА
СВЯТО, ЯКЕ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ
Ні в кого не викликає сумніву, що 1 вересня є святом. Осо­бливо для тих, хто йде до школи вперше. Як зробити, щоб воно запам’яталося дитині на все життя, а може, і вплину­ло б на її подальше ставлення до навчання? Передусім, – вважають психологи Київського Центру томалогії (tomalogy.com), – це має бути свято і для самих батьків. Якщо вони зуміють пройнятися ним, це відчує і дитина. Звичайно, свято треба готувати заздалегідь – за кілька тижнів або навіть місяців. Наприклад, це ма­ють бути спільні походи магазинами. Причому не лише по шкільну форму, яку треба міряти. Дитина сама має вибрати собі портфель, пенал, олівці, щоб уявила себе в новій іпостасі, щоб вона по-справжньому чекала цьо­го дня. Для багатьох дітей передчуття, очікування і під­готовка до 1 вересня вже є святом, розтягнутим у часі. Святкувати можна по-різному. Дуже вдала ситуація, якщо є друзі, готові привітати маленьку людину, яка входить у нове життя. Або якщо, скажімо, кілька сімей дружать, ра­зом ведуть дітей до кафе. Зрозуміло, багато чого зале­жить і від фінансових можливостей родини. Але основне – атмосфера і настрій. Це дорослим потрібні якісь особливі умови: стіл, антураж. А дитині для свята багато не треба. Вистачить і трьох повітряних кульок. Питання не в тому, як улаштувати свято, – наголошують пси­хологи, а в бажанні його влаштувати. У внутрішньому відчут­ті. Важливо, щоб батьки цього дня залишили свої страхи і ставлення до школи як до каторги та джерела майбутніх не­приємностей. Аби вони згадали, що в школі з дітьми справ­ді відбувається багато хорошого: перша дружба, яка часто лишається назавжди, перше кохання, нові можливості. Почи­нається новий – найважливіший етап в житті будь-якої лю­дини. Є підстави по-справжньому відсвяткувати цей день. А як це зробити – не дуже важливо. Повітряні кульки, Мак­дональдс, святковий торт, пікнік, приїзд родичів, феєрверки на подвір’ї… Для когось просто піти з батьками в кіно або цирк – найкраща і найзнаменніша подія. Не обов’язковими є дорогі подарунки. Нехай це буде разом проведений час. І до того ж – започаткування нової сімейної традиції спільно святкувати всі знакові події: першу п’ятірку, наприклад. Або першу двійку (теж досвід). Першу любов. Кількість свят у нашому житті насправді необмежена. Треба лише вміти роз­гледіти їхні розсипи в повсякденній рутині.
КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ
ЯК ОБРАТИ ШКОЛУ?
Багатьох батьків цікавить, як не помилитися з вибором школи і першого вчителя. Психологи радять: як баналь­но це не звучало б, але треба довіряти собі і поклада­тися на інтуїцію. Бо материнське серце – найкращий ка­мертон. Якщо ви ввійшли до школи і вам сподобалася тамтешня атмосфера чи аура, якщо ви говорите з учи­телем і відчуваєте його прихильність, не вагайтеся, це -ваше. Навіть, якщо це звичайнісінький «робітничо-селян­ський» ЗНЗ із пофарбованими в зелений колір стінами. І навпаки – школа може бути найпрестижнішою, найкра­щою, з найпоглибленішим вивченням чого завгодно. Але, якщо ви відчули дискомфорт, почали розмовляти з учи­телем і щось не сподобалося, то які знання він не давав би, дитині не буде там комфортно. Тікайте звідти якнай­швидше. Але спочатку визначиться з пріоритетами. Якщо найбільшим з них є знання, справа інша. Тоді ви маєте бути готові пожертвувати внутрішнім комфортом дитини заради майбутніх знань. Але не кажіть потім, що ми вас не попереджали. Бо все-таки знання – справа наживна, а перший учитель – одна з головних фігур у житті вашої дитини. Дуже важливо, щоб він був небайдужим до неї. Власне кажучи, більшість мам так і робить – «іде на вчи­теля». Вони шукають, читають відгуки, розмовляють з ін­шими батьками. Однак мусимо попередити: ви не повинні безоглядно вірити негативним відгукам. Не буває таких лю­дей, якими всі захоплювалися б. Абсолютно всім подоба­ються лише кошенята. Цього вчителя може не сприймати весь світ. Але ви подивитесь йому (їй) в очі і зрозуміє­те, що він (вона) ідеально підходить вам і вашій дитині. Кожна мати інтуїтивно відчуває це. Треба лише прислуха­тися до себе.
Не останню роль відіграє і розташування школи. Почина­ти обхід треба з найближчої. Чим далі школа, тим раніше доведеться прокидатись і вам, і дитині. Тобто мусите вра­хувати всі фактори: хто буде відводити, забирати, чи буде це зручно. Звичайно, якщо хороша школа знаходиться в кварталі від вашого будинку, а та, що зовсім поряд, вам не подобається – нема про що говорити. Однак, якщо ці школи приблизно рівноцінні, обирайте найзручніший варі­ант: чим ближче, тим краще.

Категорія: Поради батькам першокласників | Переглядів: 959 | Додав: Управління_освіти
Всього коментарів: 1
1  
HHIS I should have thuohgt of that!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми в соцмережах
       






Інформаційний партнер
Науково-педагогічна бібліотека Миколаєва

Сайти навчальних закладів

Корисні посилання






























































Управління освіти Миколаївської міської ради © 2016