Пошук


Меню сайту

Форма входу
Реєстрація
  




Радимо переглянути















   
Інші події

Конкурси для учнів

Конкурси для вчителів











Онлайн всього: 51
Гостей: 51
Користувачів: 0


Головна » 2012 » Вересень » 9 » Перші дні дитини у школі
10:30
Перші дні дитини у школі
Отже, на календарі 31 серпня, шкільна форма і біла парадна сорочка-блуза відпрасовані, квіти куплені, портфель зібраний. Що ще можна зробити для того, щоб допомогти майбутньому першокласникові?
Перший місяць у школі психологи називають періодом гострої адаптації. У цей час дитина намагається зрозуміти, що таке школа, і визначити, де її місце в шкільному житті. Упродовж наступних двох—трьох місяців починають формуватися перші шкільні звички, уявлення про себе як про успішного або неуспішного учня.
Досвідчені мами радять батькам майбутніх першокласників і першокласниць, якщо є така можливість, узяти відпустку у вересні. Коли дитина знає, що мама вдома, «під боком», це допоможе їй швидше і легше адаптуватися до шкільного життя. Але навіть якщо ви ходитимете на роботу, ви все ж можете зробити дуже багато.
БЕЗПЕКА І КОМФОРТ
Перевірте ще раз, що ваша дитина без зайвих зусиль може впоратися зі своїм одягом і взуттям, дістане підручники й зошити з портфеля та укладе їх назад, що вона знає, в якому класі навчається, як звати вчительку, знає, за яким номером телефону можна розшукати вас, знає, що вам і вчительці можна розповісти про все, що її турбує або лякає. Усі ці дрібниці допоможуть їй почуватися впевненіше в перші шкільні дні та краще адаптуватися в школі.
Не полінуйтеся завітати до медичного кабінету, подивіться картку дитини і переконайтеся, що там є вся необхідна інформація, зокрема (якщо це необхідно) про наявність алергії та про те, що вашій дитині не можна проводити щеплення і проби Манту без вашої особистої згоди. Дитина в цьому випадку також повинна знати, що не можна дозволяти робити собі уколи, потрібно вимагати, щоб зателефонували мамі.
Приблизно за тиждень тактовно поцікавтеся у дитини, чи здатна вона впоратися в їдальні, чи зручно їй ходити в туалет. Першокласник, син моєї знайомій, мужньо терпів упродовж 4 годин, а потім, коли за ним приходила мама прожогом біг під найближчий кущик. Виявилось, що на поверсі один туалет для хлопчиків і дівчаток, і останні постійно дратували хлопчиків, без попередження заглядали у двері тощо. Син моєї знайомої був вихований «за традиційними правилами» і просто не міг спорожняти сечовий міхур у такій нервовій обстановці. У результаті вчителька стала відпускати охочих поодинці за 5 хвилин до початку перерви.
Варто також заздалегідь перевірити меблі в класі — ламані краї та цвяхи зустрічаються дуже часто, вони можуть пошкодити одяг і подряпати дитину. Якщо відсутня можливість змінити парти, можна хоч би підновляти їх, обклеївши самоклеївальним матеріалом. Зверніть також увагу на висоту парти, за якою сидить ваша дитина, адже вона проводитиме за партою не менш ніж 4 годин на день і це може суттєво позначитися на її поставі.
Нагадую, що відповідно до санітарних норм для дитини, яка на зріст від 120 до 129 см, стіл повинен бути заввишки 59 см, якщо зріст від 130 до 139 см — 62 см, якщо зріст від 140 до 149 см — 68 см, а різниця між висотою столу і стільця має становити від 21 до 27 см.
У деяких класах вчителі замовляють 12-літрові каністри з питною водою, що мають спеціальний кран, і в учнів під час перерви завжди є можливість напитися. Це дуже добре, тому що в спекотні дні діти буквально «дуріють» від спраги і не можуть нормально навчатися. Якщо такої можливості немає, запитайте в дитини, чи не потрібно їй давати із собою пляшку мінеральної води.
Перевірте також, щоб у класі був рулон туалетного паперу і паперові рушники, а також примітивна аптечка: перекис водню, стерильні серветки, пластир.
КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ
Чи давати дитині із собою гроші? Це питання доцільно порушувати завчасно на батьківських зборах: якщо більшість батьків вашого класу збираються давати своїм дітям гроші, вашій дитині вони теж стануть у нагоді.
Мені найбільше подобається така система: дитині у понеділок дається невелика сума на кишенькові витрати на весь тиждень. Якщо дитина витрачає цю суму того ж дня, більше вона цього тижня грошей не одержує.
Це привчає її свідомо ставитися до своїх фінансів, стежити за тим, за якою ціною вона купує солодощі в шкільному буфеті, рахувати здачу, погоджувати бажання й можливості.
Але ви також можете давати дитині щодня певну суму, якщо вам так зручніше.
Якщо ж ви всі разом домовитеся не давати грошей, отже, в їдальні буде більше порядку, а в кишенях вашої дитини менше цукерок сумнівного походження. Проте навіть у цьому випадку подумайте про те, щоб познайомити дитину з грошима, інакше вона може потрапити в халепу.
Так одна моя знайома дала дочці-першокласниці гроші для того, щоб та віддала їх учителеві за сніданки на весь тиждень. Замість цього дівчинка помінялася з подругою — віддала всю суму за дві цукерки. Пізніше з'ясувалося, що обидві дівчинки й гадки не мали, якою є цінність грошей, — мами вважали, що дітям ще зарано замислюватися про такі речі.
У цієї історії є ще одна мораль: якщо вам необхідно давати гроші на сніданки та обіди або на потреби класу, краще за все віддавати їх учителеві або представникові батьківського комітету з рук у руки, а не передавати з дитиною — так буде значно менше труднощів і непорозумінь.
Уроки
У перші дні малюків прагнуть не перевантажувати уроками і домашні завдання мають ігровий характер: щось розфарбувати, домальовувати, придумати розповідь тощо. Проте у батьків є чудова можливість виробити ритуал, який дуже допоможе дітям упродовж подальших декількох років, а можливо, і всього життя. На відміну від порядку в домі, який потрібно постійно підтримувати, порядок у голові можна навести раз і назавжди. І найкраще це зробити в дитинстві, точніше, в перші шкільні роки.
Старший дошкільний вік — особливий. У дітей завершується «ігровий період» і починається «період пізнання». Тобто діти ще багато та захоплено грають, активно розвиваючи творчі здібності, але при цьому помалу вчаться працювати, не просто запам'ятовуючи нове, але й активно здобуваючи та систематизуючи знання. Тому навички і вміння, що здобуваються в цьому віці, і надалі вірно служать своєму володареві.
Мені дуже сподобалися слова однієї мами. Відповідаючи на запитання, що б вона зробила по-іншому, якби знову віддавала дитину до першого класу, вона сказала: «Я б виявила більш серйозне і відповідальне ставлення щодо виконання домашнього завдання в перші шкільні місяці. Спочатку вони були легкі — і ми робили їх увечері, після великої осінньої прогулянки, ніби мимохіть, потім, у жовтні, я виїхала на 2 місяці у відрядження, і бабуся теж не змогла організувати дисципліноване виконання завдань. Напевно, тому моя дочка й досі дуже легковажно ставиться до навчання і часто отримує погані оцінки через неакуратність та неуважність».
Інша мама на тому ж форумі нарікала на недисциплінованість сина-третьокласника: «Ох, щодо серйозності та систематичності у виконанні домашніх завдань — то це взагалі мій головний біль, поки ми робимо все та із задоволенням, але тоді, коли цього ліва нога забажає, а в якій позі — взагалі не беруся описати: то лежачи на підлозі, то в кухні на підвіконні, хоча робоче місце вже рік як існує, але воно постійно захаращене всяким мотлохом».
Що можна порадити цій мамі? Чим вилікувати такий головний біль?
1. Розібрати мотлох на робочому місці, привести його до робочого стану. Можна повісити на стіну картинку на вибір дитини, щоб це місце стало для нього привабливішим і затишнішим. Докладніше про організацію робочого місця ми говорили в попередньому розділі.
2. Чітко встановити з дитиною час виконання домашнього завдання. Найзручніше «прив'язатися» до приходу із школи. Наприклад: «Ми сідаємо за уроки за годину після того, як приходимо зі школи». Якщо дитина попросить дозволу погратися півтори або дві години — дайте їй цей час, але намагайтеся, щоб вона не сідала за уроки надто пізно. Педагоги та лікарі рекомендують молодшим школярам робити уроки ввечері від 16 до 17.30 або (якщо дитина навчається в другу зміну) вранці від 9.00 до 11.30. Якщо призначений час настав, а дитині необхідно 10 хвилин для того, щоб закінчити гру, дайте їй ці 10 хвилин, але тільки 10 і лише одноразово.
3. На всі уроки відводиться не більш ніж година. На один предмет відводиться в середньому 15—20 хвилин, між окремими заняттями варто влаштовувати перерви на 5—10 хвилин. У цей час можна з'їсти щось смачне, випити чаю або молока або трохи порухатися, потягнутися, полежати на килимку — словом, зняти напруження. Якщо ви «не поміщаєтеся» у відведені медиками 60 хвилин, поговоріть з учителем — можливо, ви щось робите не так або дитина одержує дуже багато завдань. За годину її працездатність різко знижується, і користі від такого навчання зазвичай не багато. Найкраще розв'язати одну-дві задачі з цікавістю та із задоволенням, ретельно обдумуючи кожну, аніж розв'язувати десять над силу, щохвилини поглядаючи на годинник. 4. Попервах батькам варто допомагати маленькому учневі. Але допомагати — не означає робити уроки за нього. Подивіться завдання разом, запитайте дитину, як вона збирається його виконувати. Порадьте, якщо вона потребує поради, роз'ясніть те, що їй незрозуміло. А зараз відправте дитину в «самостійне плавання» — хай вона виконає завдання самостійно. Потім знову подивитеся завдання разом, запитайте дитину, чи задоволена вона, попросіть пошукати помилки, якщо вони є, допоможіть їх виправити та обов'язково відзначте, що в цілому завдання виконано добре, але на деякі дрібниці слід звернути увагу наступного разу. Якщо дитина захопилася і за власною ініціативою почала придумувати подібні завдання для своїх іграшок або для вас, отже, вам можна надати звання «Заслужена мама першокласника».
Організація занять у школі
Відповідними документами для першокласників передбачено дуже щадний режим навчання. На жаль, далеко не у всіх школах його дотримують. Якщо ваша дитина важко адаптується до шкільного життя, можливо, це зумовлено тим, що їй ставлять завищені вимоги. Наприклад, якщо дитині доводиться після школи відвідувати додаткові заняття або гуртки, навантаження може виявитися надто великим. Або якщо дитина опинилася серед небагатьох дітей, які не вміють читати у той час, коли більшість учнів класу вміє читати, від учителя вимагатимуться тактовність, терпимість, ввічливе ставлення до дитини. Обговоріть це з учителем або зі шкільним психологом. Не забувайте, що вчителі — теж люди. Дуже небагато хто з них можуть свідомо бажати зла своїм учням. Проте вчитель може чогось не помітити, не врахувати, неправильно зрозуміти. Якщо попросити у нього поради і допомоги, він, швидше за все намагатиметься піти назустріч вам і дитині.
Якщо ж, наприклад, підвищені вимоги щодо учнів є «політикою» школи (5 уроків щодня, велика кількість домашніх завдань, оцінки з перших днів навчання), а ваша дитина, вочевидь, не в змозі впоратися і почувається дискомфортно за таких умов, можливо, варто змінити школу. Не тому, що ваша дитина «слабка» або «нездібна», атому, що педагогічний колектив школи в ім'я своїх завищених амбіцій порушує рекомендації власного міністерства.
Що було в школі?
Зазвичай, вам хочеться дізнатися якнайшвидше тау всіх подро-бицях, що з вашою дитиною відбувалося в школі. Та все ж таки не поспішайте починати інквізиційний допит. У період гострої адаптації школяр ще не повною мірою не розуміє, що з ним відбувається, що важливо, а що не важливо. Мій син у перші дні на запитання: «Що було в школі?» відповідав: «Урок — перерва, урок — сніданок, урок — перерва, урок — обід». Далі йшов докладний опис меню сніданку і обіду. (Він не ходив до дитячого садка, тому харчування в громадській їдальні так уразило його уяву.) Не поспішайте наводити в голові дитини порядок «залізною рукою», не кажіть їй, що в школі необхідно думати про знання, а не про їдальню, — дайте дитині час, і вона сама розставить пріоритети. Можливо, у вихідні дитина захоче пограти в школу. Обов'язково пограйте з нею — ви чимало дізнаєтеся про те, що відбувається на уроках та на перерві.
Дещо в розповідях вашої дитини може викликати у вас зане-покоєння. Проте не панікуйте і не приймайте скороспішних рішень. Намагайтеся з'ясувати, що відбулося насправді. Якщо дитина говорить: «Мене вдарив хлопчик», може йтися про те, що хлопчик випадково штовхнув її, пробігаючи по коридору. Якщо ж дитина розповідає: «Я позичив старшокласникові гроші», може йтися про здирство. У першому випадку робити взагалі нічого не потрібно, в другому варто негайно поговорити з учителем — такі випадки необхідно припиняти якомога раніше.
Головний критерій для вас — бажання дитини ходити до школи. Якщо вона, незважаючи на свої страшні історії («У класі всі б'ються!», «Учитель такий суворий!»), ходить туди із задоволенням, отже, вона самотужки може впоратися з ситуацією. Якщо ж дитина плаче і шукає привід для того, щоб залишитися удома, — варто розібратися в тому, що відбувається.
Оцінки

Першокласникам зазвичай не ставлять оцінок. Проте більшість учителів без оцінок почувається «незатишно», і вони придумують свої способи — починають малювати в зошитах учнів прапорці, зірочки і хмаринки, видають за правильні відповіді картки із зображеннями звіряток тощо. Діти дуже швидко розгадують цю хитрість і починають називати зірочки п'ятірками, прапорці четвірками, а хмаринки — трійками.
Тому дуже важливо в перші ж дні сформувати і в себе, і в дитини правильне ставлення до шкільних оцінок.
Починати варто із себе, тому що багато батьків, не усвідомлюючи цього, сприймають оцінку, що дитина одержала в школі, як оцінку їхньої батьківської успішності. Таким чином дитина відчуває потрійне навантаження: вона повинна догодити вчителеві, підтримати власну самооцінку і заразом подбати про самооцінку батьків. Це — найкоротший шлях до неврозу.
Як правило, коли наша дитина йде до школи, ми самі згадуємо свої шкільні роки. Якщо у той час батьки не зуміли нас підтримати і правильно зорієнтувати, ми можемо «по ланцюжку» калічити життя власної дитини. Я нітрохи не перебільшую, коли кажу про скалічене життя. Мені неодноразово доводилося зустрічати чоловіків і жінок, які і в тридцять років поводилися так, нібито відповідають на уроці перед суворим і несправедливим учителем, а батьки вдома з нетерпінням чекають можливості переглянути їхній щоденник.
Якщо дитину виховують як «відмінника» або «відмінницю», якщо її хвалять тільки за успіхи та ставляться до кожної її помилки як до серйозної провини, вона зростає зі страшним переконанням: «Якщо я не робитиму все краще за всіх, мене перестануть любити». Інколи батьки тиснуть на дитину з любов'ю: «Ти моя чудова, розумна, така талановита дівчинка! Я тебе так обожнюю, ти — моє світло в житті!» І все ж в глибині душі дитина відчуває страх — а що, як вона виявиться зовсім не такою чудовою і талановитою? Чи витримає це материнське серце? Страх такий сильний, що «з переляку» така людина може багато чого досягнути в житті. Погано одне — вона постійно відчуватиме напруження, боятиметься, що кожна наступна секунда, кожне наступне рішення може виявитися фатальним. Адже варто при¬пуститися помилки — і вона вже не ідеальна, а отже, втратила право на любов. Жити поряд із такою людиною незатишно. А її діти, у свою чергу, відчувають, що їх люблять, тільки поки вони працюють на батьківську самооцінку: добре навчаються, не б'ються, не брудняться. Головні болі, болі в шлунку і кишечнику, безсоння, синдром хронічної втоми у дорослих, порушення сну та апетиту, погана успішність, підвищена агресивність або, навпаки, нав'язливі страхи, заїкання, тики, нетримання сечі у дітей — все це симптоми такого сімейного неблагополуччя.
Захищаючись від батьківського тиску, діти деколи перетворюють себе на «двієчників»: погано навчаються, зв'язуються з поганою компанією, вживають алкоголь, наркотики. їм хочеться, щоб дуже вимогливий батько швидше розчарувався у них і махнув на них рукою, тоді вони зможуть жити своїм життям. Але у будь-якому випадку вони живуть не своїм життям, і часто до скону продовжують німу суперечку зі своїми занадто вимогливими батьками.
Отже, що потрібно пам'ятати про шкільні оцінки.
1. Що в першому класі їх взагалі не повинно бути.
2. Що оцінюється завдання, а не дитина. Не говоріть дитині: «Ти — відмінник» або «Ти — двієчник». Говоріть: «Це завдання ти виконав на відмінно» або «Це завдання заслуговує тільки на задовільної оцінки».
3. Що дитина для того й ходить до школи, щоб припускатися
помилок, а потім їх виправляти. Якби вона від самого почат-
ку не припускалася помилок, отже, їй немає чого навчатися.
Тому ставтеся до помилок як до друзів — вони свідчать про те,
чого ви ще не знаєте, над чим потрібно попрацювати. Хваліть
дитину за знайдені та виправлені помилки.
Хваліть її, якщо вона більше не повторює помилок, а якщо повторює, м'яко нагадайте їй: «Подивися на це слово в твоєму зошиті. Воно тобі нічого не підказує? Мені здається, воно хоче виглядати інакше».
4. Що безглуздо «мірятися» оцінками з іншими дітьми і батьками. Не виховуйте з дитини «відмінника за будь-яку ціну», бережіть її та свої нерви. Для себе я сформулювала таке правило: «Не обов'язково робити краще за всіх, достатньо просто зробити добре». Можливо, ви теж захочете узяти його на озброєння.
5. Що у вас попереду ще дуже багато часу. Я знаю чимало гідних людей, які в початковій школі навчалися не успішно, а потім закінчували інститути з червоним дипломом і блискуче захищали дисертації. Вірте в свою дитину, не засуджуйте її до «неуспішності» після першої ж незадовільної оцінки (і навіть після десятої).
6. Що велика кількість незадовільних оцінок свідчить про те, що в навчанні вашої дитини існує якась проблема і їй необхідно приділити увагу. 7. Що ми навчаємося не задля школи, а задля життя, і найміцніші та корисні знання ті, що здобуті самостійно, не заради оцінки, а заради задоволення власного інтересу.

Категорія: Поради батькам першокласників | Переглядів: 2731 | Додав: Управління_освіти
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми в соцмережах
       






Інформаційний партнер
Науково-педагогічна бібліотека Миколаєва

Сайти навчальних закладів

Корисні посилання






























































Управління освіти Миколаївської міської ради © 2016