Пошук


Меню сайту

Форма входу
Реєстрація
  




Радимо переглянути















   
Інші події

Конкурси для учнів

Конкурси для вчителів











Онлайн всього: 9
Гостей: 8
Користувачів: 1
Style_Tanya


Головна » 2012 » Червень » 27 » Василь Кремень: homo sapiens, людина розумна – це, за великим рахунком, людина, яка постійно навчається
17:31
Василь Кремень: homo sapiens, людина розумна – це, за великим рахунком, людина, яка постійно навчається
Інна ТЕСЛЕНКО,
«Освіта України» № 26
Ми повинні якнайшвидше витіснити зі школи авторитарну, репресивну педагогіку, замінити її педагогікою толерантності
Сьогодні видатний учений і державний діяч, президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень святкує свій ювілейний день народження. «Освіта України», видавництво «Педагогічна преса» приєднуються до численних вітань. Користуючись нагодою, ми вирішили розпитати Василя Григоровича про його бачення освітніх процесів – адже багатьом стратегічним напрямам освітньої реформи Україна має завдячувати саме йому.
- Дата прикметна. Важко віриться, коли бачиш її написану, бо в душі ти лишаєшся значно молодшим. З іншого боку, мене тішить, що майже весь мій шлях був пов’язаний з освітою і наукою. І безумовно, найбільше поле ді­яльності було, коли я працював на посадах міністра освіти і на­уки і президента Національної академії педагогічних наук Украї­ни. Думаю, що напрями змін, які були ініційовані, коли я працю­вав міністром, мною і моїми ко­легами, цілком себе виправдали. І тією чи іншою мірою продовжу­ються і донині.
ЦІЛІСНА НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ОСВІТИ
Я глибоко переконаний, що нові умови життя у XXI століт­ті потребують оновленої освіти. Тому ми намагалися модернізу­вати освітню систему України і, думаю, дещо вдалося. Моїм по­передникам – міністрам і тим, хто працював і працює після мене, дісталося завдання ство­рити цілісну національну систе­му освіти. Це справді відбулося. З’явилися сучасні програми, на­вчальні плани, підручники, нові спеціальності, оновилося викла­дання гуманітарних, природничих дисциплін, фізико-математичних знань.
Ось, наприклад, комп’ютери­зація. Пам’ятаю, коли при­йшов міністром наприкінці 1999 року, було лише 2 відсо­тки комп’ютеризованих шкіл. А коли закінчив працювати – 75. Сьогодні, мабуть, уже 100 відсо­тків. І це дуже добре.
Або, скажімо, програма «Шкільний автобус». Цього сло­восполучення взагалі не було ра­ніше. Я отримав тоді підтримку Прем’єр-міністра Віктора Януковича, і в січні 2003 року було ухвалено програму «Шкільний автобус». А вже в 2004 році лише за рахунок державного бюджету було спрямовано до шкіл близько 450 автобусів. І з комп’ютерами було так: у 2003 році десь при­близно 1 700 класів – за ра­хунок державного бюджету, а в 2004-му – 1 600 класів. Теж за гроші держави. Це була потуж­на підтримка освіти.
Підручники за радянських часів в Україні почали актив­но розроблятися у 80-х роках (окрім підручників з україн­ської мови і літератури). Ми в 2004 році видали більш як 20 мільйонів примірників нових українських підручників.
МОВА: НЕ ВСУПЕРЕЧ. А ПОРЯД
Окремо зупинимося на мові ви­кладання. Наприкінці радянсько­го періоду менш як 50 % (49,7 %) дітей навчалося українською мо­вою. Коли я прийшов на посаду міністра, українською навчалися 62 % учнів. Коли пішов з поса­ди в 2005 році, цей відсоток зріс до 75. Причому це було здійсне­но не всупереч іншим мовам, а паралельно з ними. Так, скажі­мо, щодо російської мови і вза­галі щодо мовної освіти – ми ввели з 2 класу викладання дру­гої мови в усіх школах Украї­ни. А з 5 класу – третьої. Тоб­то з’явилася можливість, окрім державної мови, вивчати англій­ську й російську (чи польську, румунську – хто як бажав). І я вважаю, що це дуже правильно.
Вивчення трьох мов – це потре­ба, зумовлена глобальними про­цесами. І ми реалізували одну з тенденцій сучасної освіти, яку я називаю «лінгвізацією» – тобто збільшення ролі вивчення мов у житті кожної людини.
НАВЧИТИ НАВЧАТИСЯ
Людство вступає в новий, інно­ваційний тип прогресу. Відбува­ється швидка зміна ідей, знань, технологій. І тому не можна на­вчити дитину на все життя не тільки в школі, а й у найкра­щому університеті. Тож вини­кає потреба змінити саме на­вчання, щоб давати не лише знання, а як мінімум реалізува­ти ще дві функції навчального процесу. Це – навчити дити­ну навчатися впродовж життя, щоб вона могла й усвідомлюва­ла необхідність отримувати ін­формацію. Адже Homo Sapiens, людина розумна – це люди­на, яка постійно навчається. І ще треба навчити дитину ви­користовувати знання в прак­тичній роботі. На превеликий жаль, це одне з найслабкішіх місць нашої освіти. Ми багато вчимося, але ці знання залиша­ються мертвим багажем. Може, найбільш яскраво я продемон­струю це на вивченні іноземної мови. Часто десяток років (а то й більше) діти вивчають інозем­ну мову, але спілкуватися нею не можуть. Скажімо, раніше це пояснювалося тим, що не було потреби, не було з ким. Сьогодні залишаються методики, спрямовані на вивчення знань про мову, граматики, а не приділя­ється достатньо уваги мовлен­ню. І такі проблеми стосуються не лише вивчення мови, а й фі­зики, математики, інших пред­метів. Це, на превеликий жаль, одна з характерних відміннос­тей (не на нашу користь!) від європейської освіти.
У ЦЕНТРІ УВАГИ – ОСОБИСТІСТЬ
Суспільство, в якому ми жили кілька століть, не відзначалося шануванням прав особистості, а часто і її життя. Такі явища, як Голодомор, інші трагічні події виникали, бо не було належної поваги до людини. І це позначи­лося на освіті. Сьогодні ми час­то бачимо непошанування дити­ни, її прав, інтересів не тільки в школі, а й у сім’ї. Це надзвичай­но погано, адже дитина, яка 10 і більше років перебуває в авторитарному середовищі, де діє авторитарна (а то й репресив­на!) педагогіка, виростає нездат­ною до самостійної діяльності, до відповідальності. Ми повинні якнайшвидше витіснити зі шко­ли авторитарну, репресивну пе­дагогіку, замінити її педагогікою толерантності, взаємного поша­нування учня і вчителя.
Наступне, що треба впрова­дити в освіту – це те, що я називаю «утвердженням дитиноцентризму». Щастя значною мірою визначається, чи пізнала людина свої таланти, здібності, розвинула їх за допомогою шко­ли. І тоді, ставши дорослою, ця людина максимально себе реа­лізує – отже, буде щасливою. Ми повинні наблизити вихован­ня, навчання до конкретних зді­бностей конкретної дитини. Не зачісувати всіх діточок під одну гребінку, не намагатися ощас­ливити кожного на патерналістських основах, а дати можли­вість відбутися кожній дитині як особистості.
І тут ми повинні здійснити серйозні реформи в освіті. Я маю на увазі, зокрема, перехід до профільної старшої школи. Вона задумувалась і вводиться, щоб дитина за підтримки батьків, учителів зорієнтувалась у своїх вподобаннях. Школяр, який ба­чить себе в майбутньому інжене­ром, піде до фізико-математичної школи. А кого приваблюють природничі науки, оберуть саме цей профіль. Гуманітарій обере гуманітарний ліцей, а технологіч­ний напрям забезпечить профе­сійно-технічна освіта. Отакі чо­тири основних профілі повинні бути в нашій освіті, аби вдоволь­нити інтереси дитини, щоби на­вчання було цікавим. І це буде додаткова мотивація – замість авторитарних репресій.
І ЗНОВУ ПРО КОМП’ЮТЕР
Наступний напрям – ІКТ ста­ють надзвичайно важливими в підготовці дітей до майбутньо­го життя. Комп’ютер – це засіб інтенсифікації й індивідуалізації навчання дитини. Він узагалі може привести до зміни тради­ційної класно-урочної системи на іншу. Комп’ютер, під’єднаний до інтернету, – це доступ до сві­тових знань. І ще: він відкрив новий тип навчання – так зва­ну дистанційну освіту.
Хочу сказати, що комп’ютер часто розвантажує вчителя від суто непедагогічної діяльнос­ті, бо дає змогу замінити роль викладача як інформатора, цим самим звільняючи педагога для спілкування з дитиною.
ПРО ГЛОБАЛІЗМ І ПАТРІОТИЗМ
Сьогодні прогрес будь-якої кра­їни не залежить лише від зу­силь громадян цієї країни, а й від того, як вони співпрацюють з іншим світом. А для цього по­трібно бути належно підготовле­ним. Тут багато завдань: від від­повідної світоглядної підготовки, яка дасть кожній людині адек­ватне бачення світу і місця Укра­їни в ньому, до вивчення мов – насамперед англійської як мови міжнародного спілкування.
Тому ми повинні заохочувати дітей бути успішними в житті. Це ще один мотив для дитини: гарне навчання – шлях до самореалізації, успішності і до чесно заробленого багатства. Другого тут не дано. Не треба постійно воювати з багатими – просто потрібно, щоб і багатство пра­цювало на суспільство, на дер­жаву, на громадян.
Пам’ятаю, коли я після пер­шого курсу університету був в Угорщині, саме відбулися відо­мі події в Чехословаччині. Ми спілкувалися з одним угорцем. Він відстоював позицію, що ка­піталізм кращий, а я – що со­ціалізм. Мовляв, у вас є бідні і багаті, а у нас – всі рівні. У відповідь почув, що при капіта­лізмі є багаті і бідні, а при со­ціалізмі – всі бідні.
Або, скажімо – цінність па­тріотичного виховання, націо­нального єднання. Іноді можна почути, що в глобальному світі, коли зближуються народи, нації, все це не так важливо. Напри­клад, глобальні процеси мають об’єктивний характер. Це важко заперечити, але і в глобальному просторі відбувається ще більше загострення конкуренції у сфе­рі економіки і в інших сферах. Ці кризи набувають планетар­ного характеру. І лише згурто­вані держави-етноси найбільше усвідомлюють свої національні інтереси в економіці, політиці. Лише ці держави більш здатні захистити свій національний ін­терес і так створити ліпші умо­ви для своїх громадян. Націо­нальне єднання, патріотизм не тільки самоціль – це шлях до того, щоб громадяни країни кра­ще жили.
Ось деякі із стратегічних на­прямів проведення змін у на­шій освіті. Бо, лише усвідом­люючи цю загальну платформу, що, на мій погляд, об’єктивно відображає реальність, майбут­ні потреби, ми можемо будува­ти правильну політику і прийма­ти правильні конкретні рішення в освітянській сфері. Думаю, що тут освіту України очікує успіх.
… На жаль, газетної шпальти замало, аби повністю відтвори­ти нашу розмову. Тому до інших важливих тем, які ми обговорю­вали з Василем Григоровичем – Болонського процесу, проблем вищої освіти, сільських шкіл, престижу вчительської профе­сії, – ми повернемося в наступ­них номерах «Освіти України».
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
КРЕМЕНЬ Василь Григорович
Учений у галузі соціогуманітарних наук і державний діяч. Із 1997 року – пре­зидент Національної академії педагогіч­них наук України, академік НАНУ (2000) та НАПН України (1995), заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), повний кавалер ордена «За заслуги».
Народився 25 червня 1947 року в с. Любитове Кролевецького району на Сумщи­ні. У 1965-му із золотою медаллю закін­чив середню школу, два роки працював слюсарем в автопарку Конотопа. Впро­довж 1966 – 1971 років навчався в Ки­ївському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка на філософському фа­культеті, де згодом закінчив аспірантуру і став заступником декана факультету. В 1976-му Василь Григорович захистив кан­дидатську, а в 1991-му – докторську дис­ертації. В 1991 – 1992 роках Василь Кре­мень був заступником директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН, а до 1994-го – заступником директора з науко­вої роботи та завідувачем відділу методо­логії соціально-політичного розвитку Націо­нального інституту стратегічних досліджень України. В 90-х роках Василь Григорович в Адміністрації Президента України керу­вав службою з питань гуманітарної полі­тики і був заступником Глави Адміністрації Президента – керівником управління вну­трішньої політики.
1997 року він став президентом Академії пе­дагогічних наук України. У 1998-му Василь Кремень як депутат Верховної Ради України очолював підкомітет з фахової освіти Комі­тету з питань науки і освіти. В 1999 – 2005 роках він обіймав посаду міністра освіти і науки України. Із 1999 – президент Спор­тивної студентської спілки України. Василь Кремень – автор понад 800 науко­вих праць з проблем філософії, соціаль­но-політичного розвитку суспільства, філо­софії освіти та педагогіки. За визначні здобутки вченого нагородже­но Почесною грамотою Верховної Ради, орденом Нестора-літописця. Василь Гри­горович – член Російської академії осві­ти, кількох громадських академій, почесний доктор багатьох університетів. Він удостоє­ний Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди.

Категорія: Педагогічна кухня | Переглядів: 900 | Додав: Управління_освіти
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ми в соцмережах
       






Інформаційний партнер
Науково-педагогічна бібліотека Миколаєва

Сайти навчальних закладів

Корисні посилання






























































Управління освіти Миколаївської міської ради © 2016